Цензор снів

Старий дав свою вiзитку i запрошував провiдати iхнiй палац у Сколе. Авто вже чекало. Неподалiк стояло й курило двое чоловiкiв у темних плащах i низько насунутих капелюхах. Не виглядали на готельових гостей. Ірма провела мене до авта, нiчого бiльше не говорила i мала сумний вигляд, менi теж було сумно, бо я не проти був побити тут ще кiлька днiв байдики.

– Ну, як? – поцiкавився Френк, коли я вмостився в автi. – Вдалося вiдпочити? Я бачу вас провела така пишна краля.

– Вiдпочив, але мало, – сказав я, а далi всю дорогу мовчав, хоча водiй i намагався завести розмову.

За годину ми знову опинилися на тому самому шосе, тепер його освiтлювали яскравi жарiвки. Лiтак чекав на мене. Якiсь люди щось там у ньому порядкували. До мене пiдiйшов чоловiк, якого я, прилетiвши, узяв за боса.

– Виникли непередбачуванi проблеми, – сказав хрипко. – Цього разу вантаж скинете, не долiтаючи до Баррi. З вами вийдуть на зв’язок, коли долетите до Ірландii, i повiдомлять координати.

Це менi вiдразу не сподобалося, але випитувати не було сенсу, нiхто б i так нiчого не уточнив.

Видно, те, що я перевозитиму цього разу, хтось чекатиме в Баррi iще, окрiм людей з «Avian». І воно не повинно потрапити iм до рук. А хто це може бути окрiм полiцii чи гангстерiв? Я кивнув i рушив до лiтака. Усерединi все виглядало так само, як i дорогою сюди. Були харчi, вода, наповненi баки з бензиною, а у хвостi знову стояли пластмасовi скриньки з тими самими надутими бальонами. Якщо я iх скидатиму над суходолом, вони уповiльнять падiння. Тепер я не мав сумнiвiв, що там мiститься щось заборонене, i це точно не пошта.

2

Мене знову чекав нiчний полiт, i настрiй був пригнiчений, турбував вантаж у хвостi лiтака, хоч я й намагався не думати про нього, але вiн уперто крутився у пам’ятi. Синоптики обiцяли попутний вiтер i жодноi бурi, вони не збрехали, лiтак летiв без перешкод, хоч i без жодних орiентирiв, лише за компасом, а насправдi за двома компасами, ще один був унизу бiля нiг, i я зиркав на обидва, бо траплялися випадки, коли один з них мiг збитися.

Висота була чотири тисячi футiв, мiсяць цього разу свiтив i грав роль спiвчутливого супутника.

Лiтаки очiкують на свою трощу, як людина на смерть, вони тривожно вслухаються у свое скрипуче розколисане тiло, коли хвилi повiтря починають ним гратися, наче кицька мишею, i iхне хвилювання передаеться летуну, який з лiтаком встиг стати одним цiлим, зростися з ним, наче вершник з конем.