Цензор снів

– То чому була така дурна та й не найняла когось, аби дав йому по головi, а сама взялася труiти? Уявляете, – звернувся до нас, – ще й сама пiшла до аптеки й купила трутку. То ж треба розум мати!

– Ну, так… – погодилася бiлявка. – Другий раз я б так не попалася.

– Другого разу не буде… Там у мене е один молодик, який за три днi обiдати буде на небесах. Вiн не проти зустрiтися з тобою тет-а-тет. Таку маленьку послугу я можу зробити для вас. Просто хотiлося б, аби таке перфектне тiло ще отримало свою порцiю втiхи.

Га? Що скажеш?

– Ах, як ви смакуете подiбнi слова! З вас вийшов би добрий кухар, а вийшов…

– А вийшов?..

– А вийшов лантух гiвна!

– Ну, курва!

Капрал роздратовано затраснув дверi, пiдборiддя його тряслося. Вiн скомандував iти поперед нього, ми пройшли ще зо сто метрiв i опинилися бiля дверей нашоi камери. Скреготнув ключ.

– Ну, будьте, як вдома, – кпив собi капрал. – Скоро обiд.

Вiконце з гратами високо вгорi демонструвало нам клаптик неба. Стiни були розписанi розмаiтою базграниною, траплялися вiршики i малюнки.

По обидва боки камери тяглися дерев’янi причi, на яких лежали сiнники, застеленi коцами. За хвилю нам принесли простирадла з сiрого грубого полотна та подушки, напханi соломою. До стiн крiпилися полички з мисками, ложками та особистими речами. Пiд вiкном стояв невеликий стiл. Причi й стiл примоцованi були залiзними штабами до пiдлоги. Камера була розрахована на чотирьох. Двое iнших в’язнiв дивилися на нас з нижнiх прич вивчаючими поглядами. Один з них був доволi грубим i присадкуватим з великим картопляним носом, вiн забурчав:

– Шо, знову «долиняри» чи «павуки»? – натякаючи на «долинярiв», що крадуть з кишень, i «павукiв», що крадуть «павутину» – випрану бiлизну з горищ.

Другий, старший хлоп, скидався на сухотника, аж закашлявся так смiявся. Кулюс окинув оком причi й промовив:

– Я Кулюс. Запам’ятали? Ну, то йо. Менi закатрупити, як два пальцi обслинити. І таких гiвнюкiв, якi регочуть без причини, я з особливим задоволенням чикрижу майхером[28 - Майхер – нiж.

]. А це мiй кумпель Стефко, – вiн зробив паузу, мовби спостерiгаючи, який ефект викличе мое iм’я, i повторив: – Стефко. А тепер язда[29 - Язда – геть.] нагору, бо нашi причi внизу.

Грубий повагався лише мить, врештi встав i переставив свого сiнника нагору, а з верхнiх зняв i дбайливо розстелив унизу. Те саме зробив сухотний.

Дверi вiдчинилися i нам принесли обiд: кожному по двi бляшанi миски.