Цензор снів

Я в таких випадках приеднувався до жалобноi процесii та заводив розмову з ким-небудь, переважно з молодими кобiтами, я хвалив небiжчика, казав про нього теплi зворушливi слова, вдаючи давнього знайомого, але, мовляв, давно ми не бачилися, а тепер менi так його бракуватиме. При цьому я довiдувався чогось бiльшого про нього, а коли вiдбувалося прощання, я вихоплювався наперед i промовляв так, що нарiд починав сьорбати носами, хлипати й завивати. Промова в мене завше була одна й та сама, я знав ii напам’ять i мiг залежно вiд обставин i вiд реакцii слухачiв то пiднiмати голос, то опускати, а як деколи помiчав замало емоцiй, то сам починав ридати.

Пiсля таких промов менi дякували, обнiмали, а потiм тягнули на поминки. Найбiльше менi подобалося смалити халяви до молодих удовичок. Я iх нiколи не залишав напризволяще, пiсля похорону вiв попiд руку i знову молов приемнi для iхнiх вушок слова, змальовуючи iхне майбутне сумирне життя, в якому навiть пiсля втрати чоловiка знайдеться мiсце i для щастя. За столом я теж сумлiнно дбав про вдовичку, майже нiчого не iв, щоб не вiдволiкатися, а в самому кiнцi, як прощалися, з почуттям досконало виконаноi гри, отримував запрошення на вiзит. Не скажу, що завжди, але в переважнiй бiльшостi удовички згодом вiддячували менi не тiльки лахами свого чоловiка, але й усiм решта, й готовi були хоч зараз iти пiд вiнець, але я стримував iх тим, що про це подумають люди, а коли вже людська думка переставала бути актуальною, зникав.

Часом траплялися непередбаченi пригоди.

Якось на похоронi пiсля того, як я виголосив свою коронну промову i довiв людей до слiз, раптом упiзнав Гелю, одну зi своiх жертв, вона виявилася подругою Зосi, свiжоi удовички, i не встиг я пiдбити клинцi до тiеi, як Геля вхопила мене за руку i просичала у вухо все, що про мене думае. «І ти це кажеш пiсля того всього, що мiж нами було? – запитав я тремтячим вiд хвилювання голосом. – Невже нам було з тобою так зле?». – «Але ж ти пропав, гульвiсо, пропав i не давав про себе чути». У голосi ii вчувалося, що вона готова все менi вибачити, то я ii, як умiв, заспокоiв, аби не влаштувала скандалу. А все ж таки без скандалу не обiйшлося. Зося жила з дiтьми й нянькою i привести мене додому не могла, тодi врештi я вмовив ii пiти до готелю «Кракiвський», де в мене був знайомий адмiнiстратор. Та тiльки ми зачинилися в номерi, i я почав стягувати з неi всi ii гесики[39 - Гесики – рiзнi дрiбнi речi.], як за дверима пролунали голоснi крики.