Апостол черні. Книга 2

Чорна кава…

– Вставайте, бабуню, – благала Ева, – скоро-скоро, щоб нiхто вас не побачив, бо я вмру iз сорому, ой, бабуню!.. Яка я нещаслива! – i пiдняла розпачливо руки.

Надворi темнiло, а з салону неслися фортепiяновi звуки «Вiльшаного царя» Шуберта. Коли пiсня повторилася, Ева, борючися з усiеi сили з бабунею, що заточувалася та виривалася, поволiкла ii спiшно через сад.

* * *

Юлiян при вечерi ледве дотикався страв. Був повний несупокою, не бачив Еви i не знав, що з нею дiеться. Своiй сусiдцi-консерватористцi при столi прислугував, вiдповiдав на питання одного студента, що розпитував про Лондон, Оксфорд i Кембридж.

Ще з початку вечерi була показалася Ева, мов привид, на порозi з блiдим обличчям, великими зворушеними очима, котрi впали жаром на нього i його сусiдку, але вiн не звернув на це уваги. Вона щезла i не з’явилася бiльше.

– Що з Евою? – спитала консерватористка господиню дому.

– Вона чогось сьогоднi нездорова, – вiдповiла iмость. – Жалiлася на бiль голови, тому на часок вийшла пройтися або, може, лягла.

По вечерi кiлька веселих пар розгулялося. Консерватористка попросила й Юлiяна до танцю, коли вибирали дами, але вiн подякував. Не гуляв.

– Чи ви в жалобi по кiм? – спитала жартовливо.

– Нi, але в чимось подiбнiм, – i тут усмiхнувся насилу.

Коли вона вiдiйшла, приступив до якоiсь етажерки з книжками, витягнув одну i поглянув на заголовок: «Людська анатомiя». Вiн здивувався. Отже, в неi була вже поважна постанова пiти на медицину.

Вiн поклав книжку на мiсце i простягнув руку за другою, коли нараз чомусь оглянувся i побачив у дверях до покою Еви служанку Катрю. Їi очi були легко прижмуренi i кликали його за собою. «Єгомость просять панича до себе на слово», – прошептала таемничо.

О. Захарiй, побачивши Юлiяна, приступив близько до нього:

– Маю до вас просьбу, пане.

– Прошу, отче.

– Вiдшукайте менi Еву.

Юлiян глянув зчудований i переляканий.

– Що сталося, скажiть, я зроблю все.

О. Захарiй притиснув руку до чола i потягнув його за собою на софу. Оповiв йому, зворушений, про сцену, яка вiдбулася нинi зранку мiж ним i донькою. Не оминув i впливу бабунi на життя молодоi внучки, яку вона прив’язувала до себе всякими обiцянками, настроюючи ii проти батькiв.

– Через що? – спитав Юлiян.

– Бо я прозвав ii чорною хмарою моеi хати, стримую, як можу, вiд трункiв i виступаю проти фальшивоi так зв. «панськости».