Царівна

Думки розлiталися менi в головi, мiшалися чомусь; а коли надiйшов уже зовсiм близько, то я замовкла цiлком. Певна, що поздоровить нас, я пiдвела очi, i вiн справдi нас поздоровив. Його погляд спинився на менi так… сама не знаю як! Я вiдчула його так, як не вiдчула ще нiякого погляду досi.

Вiн минав по моiй сторонi, а менi навинулась думка, що вiн змiнився в тiй самiй хвилi. Який же вiн гарний!

* * *

Ми познайомилися. Воно склалося так: вiд кiлькох днiв пробувае у нас один товариш вуйкiв, професор з P.

, на iм’я Лорден. Бажаючи його зi своiми тутешнiми товаришами познайомити, велiв вуйко нам всiм надвечiр зiбратися й пiти в мiський город[17 - Город – парк.]. Туди сходились всi знайомi. Вечiр був прегарний, воздух свiжий; в городi грала добра музика, i, увiйшовши туди, застали ми вже велику громаду гостей.

Я була нинi, як Лена казала (вона була в незвичайно ласкавiм настроi), «неприступна». Якась томляча туга загнiздилася менi в серцi.

Зi входом в город опанувало мене легке, на лихорадку подобаюче зворушення.

Цiкаво обвiв мiй погляд групи людей: першi, другi; стрiтив знайомих; звичайнi лиця, а нинi начеб нуднiшi, як звичайно.

Пiшли далi, – я все роздивляюся. Нараз стиснула мене Лена за руку.

– Ходiм туди! – кликнула втiшно. – Он туди, близько альтани! – І, звернувшись живо до тiтки, шепнула iй кiлька слiв до вуха. Менi причулося iм’я Зонi, i я глянула на вказане мiсце. Пiд величезною, добре менi знайомою липою сидiв надлiсничий зi своiми «жiнками», а бiля них один молодий судовий практикант, Ленина i Зонина «тайна».

Тiтка звернулася туди, а ми обi за нею.

Дуже живо й дуже галасливо вiдбулися привiтання. Не побалакавши ще як слiд, найшли десь уже й причину до найсердечнiшого смiху. Роздiлились коло двох столiв i посiдали. Лена немов знов зрослася з Зонею, а молодий урядник i собi сiв бiля них, веселий i ласкавий до Зонi, хоч Лена горнеться бiльше до нього.

Побачивши мене, що стою ще нерiшена, до кого прилучитися, Зоня обзирнулася довкола себе.

– Де Василь дiвся? – спитала бистро. – Василю! – кликнула нетерпеливо, а трохи згодом вiддалилася вiд нас, розглядаючися на всi сторони живо.

Вiдчувши, о що рiч iде, менi стало нiяково, i я була готова пiдiйти до панни Марii, але тут схопила мене Лена за руку.

– Пожди, – мовила, – не бачиш? Зоня хоче тебе познайомити з Орядином. З ним лучче забавишся, як з панною Марiею, вiн i так казав менi колись-то, що рад би тебе пiзнати.