Царівна

– Чую, що вiн соцiалiст! – замiтив вуйко голосним шепотом, а тiтка в тiй же хвилi обглянулася.

– Мене це зовсiм не дивуе, – вiдказав професор. – Пролетарi такi, як вiн, множаться в страшенний спосiб, а вiн, наприклад, то саме вiдповiдне medium[32 - Середовище (лат.).] до соцiалiстичних експериментiв. І ви, Лореляй, мовите, що вiн поступовець? – звернувся до мене, вдивляючись в мене своiми немилими очима.

– Кажу, пане професор.

Вiн засмiявся знов, а тiтка закашляла.

– Знаеш, Наталочко, – обiзвався вуйко, – що я об таких поступовцях-соцiалiстах думаю?

– Що, вуйку?

– Я думаю, що то авантюрники.

В них нема вiри, нема характеру. Вони не спосiбнi вiддатися якому-небудь сталому заводовi, видержати в тiм, як цього вимагае закон. Вони – духовнi потвори, зродженi нездоровою лектурою. Занехавши всяку чесну працю, перебирають на себе роль реформаторiв i спускаються на чуже добро. Смертi вони не бояться, бо в них нема Бога. Так я об них думаю!

– А що найприкрiше в цiлiй справi, – докинув професор, – це те, що iх поступування заразливе, мов чума!

– Справдi заразливе! – кликнула тiтка гiрким тоном i поступила такими швидкими кроками вперед, що малий професор, ступаючи досi поруч неi, остався цiлком позаду.

Опрiч мене, мабуть, i вiн вiдчув, що тiтчин оклик «справдi заразливе» тичився мене, бо, догонивши ii, сказав голосно:

– Щодо мене, то я радив би молодим людям, особливо панночкам, читати, замiсть соцiалiстичних книжок, Чоковi Stunden der Andacht[33 - «Години молитви» (нiм.

).]. Оце пристоiть жiнкам лiпше, пiдносить духа, я сказав би навiть – чистить душу.

– Амiнь! – шепнула менi Лена в ухо, смiючись стиха.

– Коли собi бажаете, – звернувся до мене, – то я можу вам цими творами служити. Маю iх у своiй бiблiотецi. Моя жiнка мусила iх також читати.

– Дякую, – вiдповiла я, – але я тепер читаю Шекспiра.

– То я буду вас просити о тi книжки, пане професор! – кликнула тiтка.

Вона була з незвiсних ще менi причин розсерджена на мене до крайностi.

– Нехай би менi виiхав котрий з моiх синiв з новомодними iдеями, я би iм дав! Побачили б! Я iм забороню й найменших зносин iз тим паничем. Недурно i його дядько не задоволений з нього, але вiн чесний собi чоловiк, отже, мовчить, а може, й боiться! – замiтив вуйко.

– Певна рiч, що лише боiться, – пiдтвердила тiтка. – Адже нiгiлiстичнi замахи звiснi всiм.