Царівна

Тодi й менi стае нiяково i я паленiю…

* * *

Інтелiгенцiя нашого мiстечка давала на добродiйну цiль концерт (у користь убогих дiтей), i, на бажання вуйка, ми мусили всi на нiм явитися.

– Концерти снуються людям по головi, – нарiкала тiтка сердито, – i то не скорше або пiзнiше, лише саме в той вечiр, коли я мала собi ладити бiлля до прання! Що менi до того? Якого лиха менi там iти?

Це тикалося вуйка, що стояв перед дзеркалом, силуючись зав’язати святочну краватку «по-людськи». Я сидiла неспостережена в тiй самiй кiмнатi й пришивала щось до сукнi.

– Скажи сам, Мiлечку, що мае мiй дiм при тiй аферi шукати? Чи я маю тут у школах дiти, чи що? Впрочiм, концертовий комiтет забув, що й Лена грае на фортеп’янi та спiвае. Ти, правда, не завважав того; тобi взагалi було i е байдуже, що свiт гадае про талант i прикмети твоiх дiтей. Коли подумаю, що такий зарозумiлець, як он той (вона повела згiрдливо головою в сторону, де мешкав надлiсничий), нинi виступае, а про моiх дiтей, зовсiм не таких, як вiн, з цiлком iншою генеалогiею, забули, – коли подумаю це, то мене зараз корчi беруть!

І мовби тi корчi справдi брали ii, притисла руку пiд серце, а уста викривила болiсно.

– Годi ж бо, годi, Павлинко! – успокоював вуйко, котрого серце було вже зворушене. – Чого iритуватися без потреби? Нехай вiн виступае собi i сто разiв по концертах, все ж таки вiн останеться тим, ким е, сином простого музиканта, все ж таки вiн не рiвня нашим дiтям. Мене лише гнiвае, що на нього звернули зараз увагу i що тим чином скрiпили його зарозумiлiсть.

Я був би його не запросив до участi в концертi. Нехай би грав i так, як сам Паганiнi! Я би його тим покарав за зарозумiлiсть. Але нашi людиська добрi, вважали вже на старого Маевського та й, певно, тому запросили.

– І мене лише тото одно помиряе з ними, – вiдповiла тiтка вже спокiйнiше i, приступивши до вуйка, зав’язала святочну краватку сама, як звичайно.

– По концертi будуть i танцi, мамочко! – кликнула Лена з побiчноi кiмнати. – Правду сказавши, мене то обiйшло зовсiм мало, що я не буду брати в концертi участi.

Могла би ще дiстати трему[35 - Дiстати трему – розхвилюватись.], помилитися в грi – нащо менi сорому?

– Чуеш, Мiлечку, що за скромна дитина?

– Добра i учтива дитина, – вiдповiв вуйко голосним шепотом.

Тiтка зiтхнула, пiднявши журливо чоло вгору.

– Вона мусить десь конче виiхати, Мiлечку.

– А то чого? – спитав вуйко з нетаеним зчудуванням.

Тiтка усмiхнулася гiрко.