Гра в бісер

Проте, коментуючи текст, Галлер мимохiдь зауважуе, що написаний вiн «кимось стороннiм», «хто дивиться на мене збоку i згори, хто знав про мене бiльше, а проте й менше, нiж я сам». Чого знав бiльше, а чого менше – не сказано. Як i в «Грi в бiсер» не сказано, де в Кнехтового лiтописця поезiя, вигадка, а де «факти». І це знiмае будь-який натяк на категоричнiсть, однозначнiсть присуду, створюе вiдчуття бiполярностi свiту, в якому рiзнi значення зливаються i переходять одне в одне.

Перехiд стверджень у заперечення, а заперечень у ствердження – це домiнанта Гессе-письменника, але, може, в жоднiй з його книжок вона не домiнуе так, як у цiй – найостаннiшiй i найзначнiшiй.

Свiт ХХ сторiччя не iмпонуе Гессе. Вiн назвав його «фейлетонною добою» i в «Грi в бiсер» пiддав критицi, мабуть, ще глибшiй i всеосяжнiшiй, нiж у «Степовому вовковi»: «Тi люди читали стiльки статей, слухали стiльки доповiдей, а не мали нi часу, нi сили озброiтись проти страху, побороти в собi ляк перед смертю; вони жили наче в гарячцi й не вiрили в майбутне… рiвень духовних потреб i здобуткiв почав швидко й дуже помiтно знижуватись… iнтелектуалiв охопили непевнiсть i розпач… Серед загального апокалiпсичного настрою декотрi займали ще й цинiчну позицiю: йшли танцювати й називали будь-яку турботу про майбутне старосвiтською дурницею».

Як i в «Степовому вовковi», Гессе просто не мiг нiчого не протиставити цьому духовному декадансовi.

Там були «безсмертнi» – утопiя непевна, надто вже умовна. А тут – традицiйнiша, наочнiша. «Менi треба було, – писав вiн 1955 року, – всупереч усiм гримасам сучасностi, показати царство духу i душi в його видимому образi, в його нездоланностi; так мiй твiр став утопiею, образ був спроектований у майбутне, прикра сучаснiсть вигнана в минуле, вже подолане». Утопiя дiстала назву Касталii.

Вона спорiднена з Педагогiчною Провiнцiею з «Вiльгельма Майстера» Гете, але й неабияк вiдрiзняеться вiд неi.

Обидвi призначенi для обранцiв, своерiдноi елiти, обидвi ставлять на перше мiсце виховання. Та якщо в Гете воно рiзнобiчне, гармонiйне, однаково спрямоване i на тiло, i на дух, то в Касталii природа майже не береться до уваги, а всi сили вiддаються душi.

Дехто з критикiв схильний вбачати в цьому симптом занепаду просвiтницького iдеалу.