Птахи з невидимого острова

Горiли в дощовому при смерку, що заповнив кiмнату, i Олiзар мимоволi озирнувся: скiльки iх е! Гудзики свiтилися зi стiн, i зi стелi, i навiть з пiдлоги по кутках, де позавмирали майже безтiлеснi слуги. Олiзар полегшено зiтхнув, коли над домом гаркнув велетенський пес неба – махнув над ними вогняним своiм язиком…

…Вони узброiлися камiнням, лопатами, сокирами й шаблями, бо дванадцять шабель роздав iм Сильвестр iз Лiворна. Вiн лежав мiж яничар, удаючи, що спить, а коли уздрiв, що Івановi не вдалося запалити пороху, поповз до нього через усю галеру, тягнучи з собою загорнене в шмаття розжарене вугiлля.

Вiн повз, i ганчiрка димiла зсередини. Йому каламутнiла голова, майже вчадiлий приповз вiн на нiс галери й вiддав Івановi дорогоцiнний вогонь. Через якийсь час оглушливий вибух струснув галеру…

Оглушливо вдарив за вiкном грiм, здавалося, трiснув дах над головою й от-от розпадеться; здалося Олiзаровi: ще мить i проваляться вони всi в землю. Звiв руку, щоб перехреститися, але один iз воякiв схопив його за зап’ястя й притис до столу.

– Тут така поведенцiя, що не хрестяться! – прохрипiв вiн.

– А це чому? – здивувався Олiзар.

Князь перезирнувся з Розенрохом i завовтузився на своему мiсцi, Розенрох знову засвiтив до Олiзара золотими гудзиками очей.

– Ми социнiани, – сказав вiн, – i вважаемо всю обрядовiсть за iдолопоклонство, за болвохвальство!..

Хлопець-слуга пiднiс князю люльку, набиту тютюном i вже припалену: покоем поповзли духмянi хвилi диму.

– Не сердiться на нас за це, – покiрливо сказала Павучиха. – Так уже в нас заведено, звольте пошанувати…

В неi на оцi зависла сiра сльоза, i вона змахнула ii майже прозорою рукою…

…Галерою повзли хвилi диму, гурт туркiв полетiв у повiтря, щоб бiльше нiколи не повернутися на корабель. Вони летiли в небi, а точне число iхне було двадцять вiсiм, отож мчали, як двадцять вiсiм чорних птахiв, а може, летiло то двадцять вiсiм iхнiх чорних душ – чорнi крила затулили мiсяць, який саме виплив тодi з-за хмар; двадцять вiсiм холодних хвиль збилось у небi в пiну i стали бiлою хмарою, хоча стояла нiч; у тiй хмарi почав купатися, митися й плюскатися, як качка у водi, отой мертвосрiблянець; мертвим духом вiйнуло вiд нього, й осипався на воду попiл двадцяти восьми згорiлих тiл.

Горiли щогли й вiтрила, вогнянi клаптi падали на голови й спини живих туркiв, i вони, напiвпритомнi та збожеволiлi вiд страху, почали стрибати з галери в море.