Сойчине крило

 – Ти цар над усiма звiрами? Хто тобi це сказав? Де це написано? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори! – Лев стояв, мов лобом об стiну стукнувся.

– Хто менi це сказав? Та всi менi кажуть, що я над звiрами цар. Хiба ж це неправда?

– Звичайно, що неправда! Не може бути правда, бо цар над усiма звiрами не ти, а я.

– Ти? – здивувався Лев. – А де це написано?

– А йди подивися ось тут!

І вiн устав на ноги й, обернувшися задом до Лева, показав йому свое задне копито, на якiм була прибита новiсiнька блискуча пiдкова.

– Бачиш? Це моя царська печатка. Якби ти був цар, то й ти б мав таку.

– Ото диво! – промовив Лев. – А я про те й не подумав нiколи. Мабуть, твоя правда. Але стiй! Давай будемо змагатись. Ходiмо в лiс, хто за годину наловить бiльше звiрiв, той буде справжнiй цар.

– Добре, нехай i так! – промовив Осел, i з тим вони розiйшлись.

Лев побiг по лiсi; бiгав, бiгав: тут зловив сарну, там зайчика, там знов якогось звiра— за годину мав уже п’ять чи шiсть штук.

А Осел тим часом що робить? Пiшов собi на широку поляну, де сонечко ясно свiтило, й посеред лугу кинувся на землю, ноги геть вiдкинув, очi зажмурив, язик висолопив— кожен сказав би: згинув та й згинув. А понад поляною все яструби лiтають, ворони, канi, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усi гуртом до нього. Зразу здалека заскакували, а далi бачать, що не рухаеться, то й почали по ньому скакати, клювати йому язик та очi.

А Осел нiчого, тiльки коли якийсь птах дуже близько пiдлiзе, а вiн клац його зубами або стук його ногою, вб’е та й сховае пiд себе, та так хитро, що iншi й не бачать; не минуло й години, а вiн уже надушив iх з пiвкопи. Тодi схопився на ноги, як зареве, а птахи всi врозтiч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те мiсце, де мали зiйтися з Левом. Приходить, а Лев уже там.

– Ну, що, – каже до Осла й показуе йому свою здобич, – бачиш, скiльки я наполював?

– Ну, та й дурний же ти, Леве, – каже Осел i копнув його звiрiв ногою.

 – Таких звiрiв я мiг би наловити зо двi копи. Та чого вони вартi! А ти подивись на моiх! Я тiльки таких ловив, що в повiтрi лiтають. Ану, спробуй ти!

– Нi, я такоi штуки не втну, – вiдповiв Лев. – Аж тепер бачу насправдi, що ти над звiрами цар, а не я! Вибачай менi, що я так нечемно говорив з тобою!

– А бачиш! – промовив Осел.