Око прірви

– «Бог единий чуда вчиняе», – сказав отець Григорiй iз Псалтиря, – не людина.

– «Вiд Господа – кроки людини», – вiдповiв я за Приповiстями.

– «Хай людина не перемагае», – мовив отець Григорiй знову-таки за Псалтирем – була це наша улюблена манера вести дискурс – через вiзерунки. [1 - Вiзерунки – твори, складенi iз бiблiйних цитат.]

– «Бувае людина, що трудиться з мудрiстю, зi знанням та iз хистом», – вiдповiв я за Еклезiастом.

– «Бiйся людини лукавоi», – сказав отець Григорiй i благословив мене, хоч з його слiв я виснував, що вiн не вельми вiрить у чудотворство Микити.

Але менi переконатися у чудотворствi Микити хотiлося – це мало б укрiпити мiй у сумнiвах дух, а вiдтак i певним чином наповнити мене. Точнiше кажучи, я хотiв якоiсь подii, здивування, бажав чимось уразитися, бо дух мiй, як вiщав, притомився й пригас. Отець Григорiй, мудрий бувши, мене, здаеться, зрозумiв. Вiн усмiхнувся тонко й мовив:

– Ходи з Богом, брате! Стояча вода закисае i прогнивати почина, в болото джерело перетворюючи й замулюючи його витоки.

Через це дивуюся, що хочеш джерела шукати мiж болiт. Вода чиста у джерелi протiчнiм.

Слова цi були багатозначнi, але тодi я iх ще не збагнув. Досить було, що архiмандрит мою мандрiвку не заборонив, отож залюбки, з певним хвилюванням одягся в перегринську [2 - Перегринська – пiлiгримська, мандрiвна, перегрин – мандрiвник.] одежу, точнiсiнько таку, в яку були одягненi й моi майбутнi спiвподорожани Созонт та Павло. Одежа була чорна, з полотна, без розкриль, тобто не роздiлена навпiл, але пошита щiльно, як дияконський стихар, iз вузькими рукавами – цю накидку перегрини носять поверх звичайних одеж, схованих пiд нею.

На грудях мають пiдвiшеного хреста, пiдперiзуються шкуряним чи вiрьовчастим поясом, а при боцi мають тиквицю для води. За плечима – мiшок iз потрiбними речами iз харчем. А ще я одяг короткого плаща-опанчу, щоб покривав вiд дощу плечi. Мiшка я мав iз повощеного полотна, схожого на чорну шкiру, на ногах – мiцно прив'язанi сандалi на головi – чорний шолом, кругло над головою розпростертий, а в руках у нас були грубi палицi, що сягали плiч, почорненi. Така одежа була нам потрiбна, щоб кожен бачив, що ми перегрини, i вiдповiдно до нас ставився, щоб охоронитися вiд сваволi урядових осiб i щоб не мали нас за людей непевних, адже чимало бродячого люду вешталося по дорогах i не всi бували добромисельнi; отже, ми хотiли забезпечитися вiд прикрих у дорозi трафункiв.