Дім на горі

 – Вона, моя бабця, дуже й дуже ветха…

– Може, я й справдi невчасно, – пробурмотiв Володимир. – Я от трохи посиджу…

Вiддав iй кварту, яку тримав у руках, i вона крутила ii, не знаючи, де дiти…

– Чого вiн сидить, а ти стоiш? – спитала стара.

– Я зараз сяду, зараз! – заметушилася Галя i схопила якогось дуже вже стародавнього услона з вирiзаними голiвками на спинцi. Сiла, вiйнувши ясно-синьою хвилею шовку, i вiн знову змушений був зустрiтися з нею очима. Вже не була зашарiла, а блiда i спокiйна, трохи зморена, очi ii розширилися – глибоке море хвилювало в них.

Вiн задихнувся, проковтнув слину, була вона наче морська вода.

– Галино Iванiвно! – сказав вiн тихо й тепло. Вона давно не чула таких iнтонацiй iз чоловiчих вуст, окрiм того, його обличчя перестало здаватися незнайомим, зустрiчала його й ранiше. Через це осмутнiла й посерйознiла ще бiльше, i, хоч так само чарiвно свiтилося ii лице, холодна хвиля на мить роздiлила iх. Вiн злякався цього раптового вiдчуження, опустив голову i натрапив очима на власний, озутий у протез, черевик.

– Були пораненi? – спитала тихо Галя.

– Протез! – сказав вiн, рипнувши зубами, i встав.

– Сидiть, сидiть, будь ласка! – перелякалася Галя. – Ви менi не сказали, коли буде та нарада.

Стара сидiла на ганку, наче забутий корч. Змалiла, позеленiла, скоцюрбилася, ii пальцi прикипiли до палицi, очi перетворились на кругленькi гудзики. Знову побачила синю хмарку перед очима, в нiй промалювалися контури гори i замку на ньому, i ступав на подвiр’я того замку красень чоловiк, якому судилося потiм тут жити, – навiки зачарувався вiн у голубiй красунi, яка вийшла подати йому води.

Котилися й котились у староi з очей сивi сльози, уздрiла вона дочку тоi красунi й пришельцеву – крапля вiд краплi була вона в матiр. Вже друга хмарка розквiтала в ii свiдомостi, i другий чоловiк заходив до iхнього двору прохати напитися. Йшла йому назустрiч красуня в червоному, i новий пришелець також не мiг не зостановитися й не зачаруватися нею…

Стара розплющилася.

Третю красуню вона бачила увiч, так само увiч бачила третього пришельця. Збирався вже вiдходити, але вона знала, що нiкуди звiдси вiн уже не вiдiйде. Цей новий пришелець трохи непокоiв стару, нi-нi, вiн так само невимiрне схожий на тих двох, котрих довелося iй пiзнати. Правда, той перший мав хвацькi, чудовi вуса…

Стара всмiхнулася.