Тиха місцина

Тож усе-таки це ви полюете за нами, чоловiками?

– Ще чого! – Їi тiло вiд обурення стало неподатливим у нього в руках. – Чоловiки завжди десь поруч, а жiнки блимають очима, от i все. Це дiе iнстинкт.

– Невже чоловiк не може зробити так, щоб жiнка в нього закохалася?

– Дехто може – тi, кому здебiльшого байдуже.

Вiн на якийсь час замислився над цим жаским фактом, проте потiм облишив це заняття – ще буде час. Дорогою до клубу «Лаун» у нього виникло ще кiлька питань, якi вiн iй поставив. Скажiмо, коли дiвчина, яка нещодавно «сохла» за одним юнаком, раптом захопилася iншим, що у такому разi мае чинити перший хлопець?

– Дати iй спокiй, – вiдповiла Жобена.

– Припустимо, йому цього не хочеться. Що тодi?

– Та нiчого тут бiльше не вдiеш!

– І все ж: як краще вчинити?

Заливаючись смiхом, Жобена притулилася до його плеча.

– Бiдолаха Безiл! – проронила вона. – Нумо, вважай, що я Лора Джин Лiббi[12 - Лора Джин Лiббi (1862–1924) – американська письменниця, авторка безлiчi сентиментальних романiв; у 1910-х рр.

Вiн коротко розповiв iй про свiй роман.

– Тепер ти знаеш, – сказав вiн насамкiнець, – була б вона прозаiчною дiвчиною, я б стерпiв це, хоч би сильно кохав. Але ж нi, вона найпопулярнiша, найвродливiша з усiх, кого я знаю. Зрозумiй, вона для мене i Мессалiна, i Клеопатра, i Саломея – i все в такому дусi.

– Говорiть голоснiше! – зауважив Джордж, який сидiв на передньому сидiннi.

– Вона для мене щось на кшталт вiчноi жiночностi, – уже впiвголоса мовив Безiл. – Розумiеш, як мадам Дюбаррi. Вона не така, як…

– Не така, як я?

– Нi. Ти на неi чимось схожа… Усi дiвчата, якi менi подобалися, чимось схожi. Жобено, ну ти чудово розумiеш, що я маю на увазi!

Коли вдалинi засяяли вогнi нью-гейвенського клубу «Лаун», вона раптом стала ввiчливо-серйозною.

– Тут нiчого не вдiеш! Я в цьому впевнена. Вона бiльш досвiдчена, нiж ти. Усе вiд самого початку йшло за ii сценарiем – навiть тодi, коли ти вважав, що правила придумуеш ти. Я не знаю, чому вона раптом вигорiла, але очевидно, що рiч тут саме в цьому – i вона, навiть якщо захоче, вже не зможе створити все це знову, i ти не зможеш, бо ти…

– Продовжуй! Що я?..

– Тому що ти надто закоханий. Єдине що тобi залишаеться – продемонструвати свою байдужiсть.