Тиха місцина

Будь-яка дiвчина не терпить, коли вiд неi вiдвертаеться давнiй шанувальник; тому вона може тобi навiть усмiхнутися – але не здумай повертатися. Мiж вами все скiнчено!

Безiл постояв у вбиральнi, задумливо пригладжуючи волосся. «Все скiнчено». Слова Жобени вiдняли в нього останнiй слабкий промiнь надii, i вiд усвiдомлення цього факту, укупi з напругою вiд денноi гри, у нього на очах з’явилися сльози. Вiн квапливо увiмкнув кран i вмився. Хтось увiйшов i поплескав його по плечу.

– Непогана гра, Лi!

– Дякую, але менi багато чого й не вдалося…

– Нi, ти був молодчиною! Саме в останнiй чвертi…

Вiн увiйшов на танцювальний майданчик. І невдовзi побачив ii, i вiдразу в нього запаморочилося в головi, йому стало нiяково вiд хвилювання. Куди б вона не йшла, всюди ii переслiдувала свита кавалерiв, i на всiх вона дивилася з яскравою i пристрасною усмiшкою, яка була йому настiльки знайома. Незабаром вiн став шукати, хто ж ii тут супроводжуе, i з обуренням виявив, що це нахабний i вульгарний хлопець зi школи Хiлла, якого вiн вже ранiше примiтив, але вiдкинув як абсолютно неможливу кандидатуру.

Що ж такого могло ховатися за цими водянистими очицями, якi так ii полонили? Хiба мiг цей примiтивний мозок гiдно оцiнити безсмертну сирену пiдмiсячного свiту?

У розпачi вивчивши мiстера Джубела, марно намагаючись знайти вiдповiдi на цi запитання, вiн запросив ii, «перехопивши» прямо в танцi, i навiть протанцював iз нею цiлих двадцять футiв, поки ii не покликав наступний кавалер; Безiл iз цинiчною меланхолiею усмiхнувся, коли вона сказала:

– Я так пишаюся, що ми знайомi! Усi кажуть, що сьогоднi вдень ти був неперевершений!

Для нього ця фраза була на вагу золота i пiсля танцiв, стоячи бiля стiнки, Безiл подумки раз у раз повторював ii, виокремлюючи окремi частини i намагаючись знайти в цих словах бодай якийсь потаемний сенс.

Коли його величатимуть бiльше, то, либонь, вона захопиться. «Я так пишаюся, що ми знайомi! Усi кажуть, що сьогоднi вдень ти був неперевершений!»

Бiля дверей почався переполох, i хтось вигукнув:

– Отакоi! Вони таки явилися!

– Хто? – запитав хтось iнший.

– Принстонськi першокурсники! Футбольний сезон у них закiнчився, i трое-четверо з них вирiшили вiдзначити закiнчення тренувань у «Гофбрау».