Гітара, кості, кастет

Введення Амантiс у свiтське коло Саутгемптiвськоi молодi протiкало швидше, нiж вiн очiкував. Вже через тиждень всi в Академii зверталися до неi на iм’я. А мiс Женев’ева Харлан настiльки нею захопилася, що запросила останню на невеликий бал до себе в маеток, де Амантiс виправдала своi манери, так що надалi ii запрошували майже на всi подiбнi заходи в Саутгемптонi.

Тепер Джим бачився з нею рiдше, нiж йому хотiлося. Їi ставлення до нього не змiнилося – вона й далi гуляла з ним щоранку, завжди охоче слухала його розповiдi про новi плани; та пiсля того, як дiвчина ступила в елiтний свiт, здебiльшого була зайнята вечорами.

Джим не раз заходив до ii пансiону та зустрiчав ii таку безсилу, нiби та щойно звiдкись примчала, мабуть, з чергових танцiв, на яких для Джима мiсця не знайшлося.

Із закiнченням лiта вiн зрозумiв, що для повного трiумфу його пiдприемства не вистачае однiеi деталi. Наперекiр гостинностi, подарованiй Амантiс, для нього дверi Саутгемптонських особнякiв були зачиненими.

З третьоi до п’ятоi його учнi ставилися до нього з повагою, ба, навiть захоплювалися ним, та пiсля вiдведених годин iх роздiляли iншi свiти.

Вiн зайняв позицiю тренера з гольфу: на полi йому дозволяють бути на рiвних, навiть вiддавати команди, та iз заходом сонця всi його привiлеi розпорошуються; йому можна через вiконце спостерiгати за тим, як вони танцюють, та на бал його не запросить нiхто. Аналогiчно сам Джим не мiг бачити, як його учнi застосовують на практицi отриманi знання.

Можна було почути, як зранку вони оповiдають про вчорашнi пригоди, та й по всьому.

Та коли тренер з гольфу, англiець, гордовито тримаеться на сходинку нижче вiд своiх пiдопiчних, Джим Пауелл iз «хорошоi сiм’i, зрiйте в корiнь» безсонно проводить ночi в номерi готелю та прислухаеться до музики, що прокрадаеться до його вiкна з особняка Кацбi чи з клубу «Берег», у неспокоi перевертаючись з боку на бiк й роздумуючи – в чому справа. Ще на свiтанку свого успiху вiн придбав фрак, гадаючи, що незабаром випаде нагода його одягти, – та костюм й досi лежить у коробцi, в якiй його доставили вiд кравця, пальцем недоторканий.

Либонь, думав вiн, i справдi iснуе та прiрва, яка вiдокремлюе його вiд решти. Наче черви точили його. Та один юнак, Мартiн Ван-Флек, син «смiттевого короля», вiдкрив йому очi на цю прiрву. Йому виповнилося двадцять один, i являв вiн собою образ «вiчного учня», що марно сподiваеться вступити в Єльський унiверситет.