Гітара, кості, кастет

Упевнившись, на свiй подив, що Джон Джексон налаштований серйозно, Макдауелл ступив до дверей.

– Ну-ну! – здоровенне тiло обернулося i, мовби неслухняного хлопчика, насварило колегу пальцем. – Ну хто б мiг подумати?

Коли вiн пiшов, Джексон дзвiнком викликав клерка.

– Я iду, – повiдомив вiн недбало. – Мене не буде, може, тиждень, а може, i довше. Будь ласка, скасуйте всi призначенi зустрiчi, розплатiться з моiми домашнiми слугами та закрийте будинок.

Мiстер Фавлер не повiрив своiм вухам.

– Закрити будинок?

Джексон кивнув.

– Але як же так… чому? – не стримав здивування Фавлер.

Джексон виглянув у високе вiкно на сiре, наскрiзь промочене косим дощем маленьке мiсто – його мiсто, як здавалося моментами, коли життя видавало йому час для щастя. Цей парад зелених дерев уздовж головного проспекту – завдяки йому; i Дитячий парк, i бiлi будiвлi, що кидаються краплями навпроти, навколо Кортхаус-сквер.

– Не знаю, – вiдповiв вiн, – але менi здаеться, я повинен вiдчути подих весни.

Коли Фавлер пiшов, Джексон натягнув капелюха й пальто i, щоб уникнути зустрiчi з вiдвiдувачами, прослизнув до лiфта через Богом забуте примiщення архiву. Проте в архiвi хтось був i навiть працював; з чималим подивом Джексон побачив там хлопчика рокiв дев’яти, який старанно виводив крейдою на сталевiй картотечнiй шафцi своi iнiцiали.

– Вiтаю! – вигукнув Джон Джексон. Вiн мав звичку говорити з дiтьми зацiкавлено, тоном рiвного. – Я не знав, що сьогоднi вранцi цей кабiнет зайнятий.

Хлопчик дивився на нього.

– Мене звуть Джон Джексон Фавлер, – оголосив вiн.

– Що?

– Мене звуть Джон Джексон Фавлер.

– А, ну так. Ти… ти син мiстера Фавлера?

– Так, вiн мiй тато.

– Зрозумiло, – Джон Джексон трохи примружився. – Ну що ж, доброго тобi ранку.

Коли виходив, на думку спало цинiчне питання: який удар намагався завдати Фавлер цими недоречними лестощами. Джон Джексон Фавлер! Якщо щось i втiшало Джексона в його нещастi, так це те, що його власний син зветься iнакше.

Незабаром вiн уже писав на жовтому бланку телеграфноi контори, розташованоi поверхом нижче:

«ЕЛЛЕРІ ДЖЕКСОНУ, ЧЕЙПЕЛ-СТРІТ, НЬЮ-ГЕЙВЕН, КОННЕКТИКУТ.

ДОДОМУ ПОВЕРТАТИСЯ НЕМАЄ СЕНСУ, БО ДОМУ В ТЕБЕ БІЛЬШЕ НЕМАЄ. «МАММОТ-ТРАСТ КОМПАНІ» В НЬЮ-ЙОРКУ ВИПЛАЧУВАТИМЕ ТОБІ ЩОМІСЯЦЯ ПО П’ЯТДЕСЯТ ДОЛАРІВ – ДОВІЧНО, АБО ТИМЧАСОВО, ПОКИ НЕ СЯДЕШ ЗА ГРАТИ.

    ДЖОН ДЖЕКСОН».

– Це… це досить довге повiдомлення, сер, – здивувався телеграфний службовець.