Романи

Для багатьох монсеньйор був наче промiнь сонця; i Еморi справляв таке саме враження (саме зараз, у молодостi, часом у роки зрiлостi, але нiколи бiльше не повторилось вiдчуття цього взаемного пориву).

«Який осяйний хлопчина, – подумав Торнтон Генкок, який свого часу побачив розкiш обох континентiв, вiв бесiди iз Парнелом, Гладстоном i Бiсмарком. А потiм, нiби мiж iншим, сказав монсеньйору Дарсi:

– Його виховання однозначно не можна довiрити школi або коледжу.

Але в наступнi чотири роки розумовi здiбностi Еморi були скерованi на завоювання популярностi, хитросплетiння соцiального устрою унiверситету й американського суспiльства (в такому виглядi, як iх презентували на чайних вечорах в Балтиморi або в гольф-клубах Хот-Спрингс).

Загалом, це був прекрасний тиждень. Весь внутрiшнiй свiт Еморi наче розiбрали на частки i витягнули назовнi. Пiдтвердились низки його теорiй, а його радiсть життя вилилась в тисячi амбiцiй. Бесiди не були схоластичними, боронь Боже! Еморi мав лише приблизне уявлення про Бернарда Шоу, але монсеньйор мiг не менш захопливо вести бесiди на тему «Улюбленого волоцюги» чи «Сера Найджела», дбаючи, щоб Еморi не почувався невiгласом анi на мить.

Але труби вже возвiстили початок першоi сутички мiж Еморi i його власним поколiнням.

– Тобi, звичайно, хочеться iхати. Для таких, як ми, дiм – це там, де нас нема… – iз сумом мовив монсеньйор.

– Нi, менi дуже не хочеться iхати…

– Не думаю! Насправдi анi тобi, анi менi нiхто у цьому свiтi не потрiбен.

– Ну…

– Бувай, синку…

ЕГОЇСТ ПРИГНІЧЕНИЙ

Два роки, якi Еморi провiв у Сент-Реджисi, були сповненi трiумфiв i болючих розчарувань i зiграли в його життi геть незначну роль (оскiльки бiльшiсть американських «пiдготовчих» шкiл iснують пiд каблуком унiверситетiв i мають незначний вплив на американське життя загалом). У нас немае таких шкiл, як в Ітонi, де формуеться самосвiдомiсть правлячого класу, натомiсть ми маемо чистi, млявi i безбарвнi пiдготовчi школи.

З самого початку вiн узяв невiрний старт, i його всi вважали пихатим, зарозумiлим i зневажали.

Вiн до знемоги грав у футбол, чергуючи зухвалу вiдчайдушнiсть з надмiрною обачнiстю, й оберiгав себе вiд травм, наскiльки це допускала гра. Але якось, дико запанiкувавши, вiн утiк вiд сутички з хлопцем такого ж зросту пiд зливу презирливих вигукiв. А через тиждень ув’язався в бiйку iз хлопцем, значно сильнiшим за себе. З бiйки вiн вийшов жорстоко побитий, але гордий за себе.