Романи

У будь-якому разi Принстон дае вдумливiй людинi соцiальну орiентацiю.

– Ти думаеш, це тут мене цього навчили, правда? – глузливо запитав вiн, змiрюючи Еморi нищiвним поглядом у напiвтемрявi.

Еморi тихо засмiявся.

– Хiба це не так?

– Інодi менi здаеться, – сказав той повiльно, – що ти мiй чорний янгол. Я мiг би бути хорошим поетом.

– Припини, це вже доволi жорстоко! Ти сам захотiв приiхати у Схiдний коледж. І ти побачив пiдлих кар’еристiв. Чи волiв би залишатись слiпим, як наш Мартi Кей? Ти б зненавидiв себе.

– Так, – погодився вiн, – ти правий. Менi б це не сподобалось. Але все одно важко, коли з тебе роблять цинiка у двадцять.

– А я таким народився, – пробурмотiв Еморi. – Я – цинiчний iдеалiст. – Вiн замовк i замислився, чи е в цих словах будь-який сенс.

Вони доiхали до сплячого гуртожитку Лоуренсвiлля i повернули назад.

– Гарна прогулянка, таки правда, – невдовзi вимовив Том.

– Так. Незвичне закiнчення вечора, сьогоднi все як слiд. Й оце розморене лiто, а ще й Ізабель…

– Ох ця вже твоя Ізабель! Менi здаеться, вона недалека… Давай краще вiршi почитаемо.

Еморi виголосив «Оду солов’ю» до кущiв, якi вони проiжджали.

– Я нiколи не буду поетом, – сказав Еморi, коли закiнчив декламувати. – Я не сенсуалiст, направду; е лише декiлька очевидних речей, якi мене безумовно хвилюють: жiнки, веснянi вечори, музика вночi, море. Я не вловлюю таких тонкощiв, як «глас срiбних труб», я, можливо, й мисляча людина, але нiколи не напишу щось краще, нiж посередня поезiя.

Вони виiхали до Принстона, коли сонце вже малювало золотi збризки на небi за корпусом випускникiв, i побiгли в душ, який мав замiнити пропущений сон.

Пiд обiд вулицi заполонили випускники-студенти у яскравих костюмах, iх супроводжували хори й оркестри. В шатрах вiдбувались шумливi збори пiд помаранчево-чорними прапорами, якi звивались i лопотiли вiд поривiв вiтру. Еморi довго дивився на павiльйон iз табличкою «Шiстдесят дев’ятий». Там було декiлька сивоволосих чоловiкiв, вони тихо вели бесiду, а поруч проходили студенти-початкiвцi, аж поки всi сплелись в одну-едину панораму.

Раптом одного дня на зламi червня сталась страхiтлива трагедiя. Ввечерi, пiсля велопрогулянки до Лоуренсвiлля все товариство вирушило до Нью-Йорка у пошуку пригод. До Принстона вони повертались двома машинами. Вечiрка була веселою, i всi були на рiзнiй стадii захмелiлостi. Еморi iхав у другiй машинi; вони повернули не туди i збилися з дороги, iм довелося iхати швидше, щоб надолужити час.