Прекрасні й приречені

Отже, ця дiвчина казала про ноги. Також про шкiру – ii власну шкiру. Завжди про себе. Вона менi розповiдала щось про те, як хотiла би засмагнути влiтку й наскiльки вона завжди наближаеться до бажаного вiдтiнку.

– І тебе полонив ii низький голос?

– Низький голос? Засмага! Я почав думати про засмагу. Я почав думати, до якого кольору я засмаг, коли востанне засмагав два роки тому. Я гарно засмагав. У мене був такий собi бронзовий вiдтiнок, якщо пам’ять мене не зраджуе.

Ентонi впав на подушки, його трусило вiд смiху.

– Вона таки тебе зачепила, ой, Морi! Морi Коннектикутський, рятiвник невинних. Людина – мускатний горiх. Екстра! Спадкоемиця тiкае з береговим охоронцем, зачарована його неперевершеною пiгментацiею! Потiм виявляеться, що в його родинi е домiшок тасманськоi кровi!

Морi зiтхнув, вiн пiдвiвся, пiдiйшов до вiкна й пiдняв штору.

– Сильний снiг.

Ентонi, який досi намагався стримати смiх, нiчого не вiдповiв.

– Ще одна зима. – Голос Морi долiтав шепотом вiд вiкна.

 – Ми старiемо, Ентонi. Господи, менi вже двадцять сiм! Три роки, i буде тридцять, це те, що старшокурсники називають «чоловiк середнiх лiт».

Ентонi на хвилю замовк.

– Ти старий, Морi, – погодився вiн невдовзi. – Першi ознаки безладного й агресивного старiння – ти весь вечiр розповiдав про засмагу й жiночi нiжки.

Раптом Морi рiзко опустив штору.

– Ідiот! – вигукнув вiн. – І я чую це вiд тебе! Я сидiтиму тут, молодий Ентонi, як i тепер, ще не одне поколiння, i дивитимусь, як веселi душi, такi, як ти, чи Дiк, чи Глорiя Гiлберт, не будуть проходити повз, будуть смiятись i любити, i ненавидiти одне одного, iх буде щось зворушувати вiчно.

А мене зворушуе тiльки вiдсутнiсть моiх емоцiй. Я сидiтиму тут, а снiг буде йти… ох, саме час Кермелу зробити нотатку… iще одна зима… iще одна зима, i менi буде тридцять, а ти й Дiк, i Глорiя будете проходити повз, спiваючи й танцюючи, вiчно чимось схвильованi. Але коли ви всi зникнете, я знову щось розповiдатиму новому Дiку i слухатиму про новi розчарування й новi кпини нового Ентонi… а ще – розмовляти з новою Глорiею про засмагу майбутнього лiта.

Вогонь у камiнi раптом зблиснув. Морi вiдiйшов од вiкна, розмiшав вугiлля кочергою i поклав нове полiно на таган. Потiм вiн повернувся у свое крiсло, i його стишений голос поглинуло полум’я нового червоно-жовтого вогню.

– Врештi-решт, Ентонi, це ти в нас молодий i романтичний. Це ти завжди боiшся, що хтось порушить твiй спокiй.