Кайдашева сім'я

Гостi й хазяiни почали полуднувать, знов випили по чарцi й розговорились. Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись i почала розказувать, як ii шанували пани та попи.

– Оце недавно, серденько мое, просили мене готувать обiд аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наiхало гостей повнiсiнькi хати, а я на всiх настачила. Вже як пороз’iздились гостi, а матушка й кличе мене в покоi, садовить мене на стiльцi за столом, сама сiдае зо мною вечерять.

Мотря одвернулась до порога й засмiялась. З того проше смiялись по всьому селi й дражнили через те слово Кайдашиху панi економшею.

– Коли б менi тiльки Господь вiку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворi!

Та згадка за панський двiр навела думку про недавню панщину, навела сум на всiх.

– А що вже за своiх синiв, то, iй-богу, грiх буде не хвалити iх. У мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старiсть прикриють мене орлиними крилами. Хвалити Бога, буде до кого прихилиться. Що за люба дитина мiй Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Такий вiн був i маленьким: оце, було, покину в колисцi, пiду на город, вернуся, а вiн лежить – анi писне. Моi сини неначе пахучi васильки на городi.

Довбиш i Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злiсть. Вiн усе ждав, щоб його жiнка хутчiй стулила рота та щоб хазяiн наливав по чарцi. Червоний перець у горiлцi дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жiнка розпустила розмову на всю губу. Вiн не видержав.

– І годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своiх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса? – сказав Кайдаш.

– Авжеж, що правда, то не грiх, – притакнула Довбишка й неначе пiдлила масла в вогонь.

– Я не хвалю своiх синiв, але, коли правду сказати, то на всi Семигори немае таких хлопцiв, як моi. Що вже робочi, слухнянi, покiрливi, то дай, Боже, таких дiтей усякому. Мого Лаврiна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то дiвчата аж перелази ламають.

Кайдашиха й сама не вважала, що перейшла мiру. Карпо зовсiм не слухав не тiльки ii, але навiть батька, а покiрним вiн не був навiть малим хлопцем.