Кайдашева сім'я

Мотря насилу здержувала язика й тiльки поглядала на свекруху сердитим оком.

Настала Пилипiвка. Потяглися довгi, як море, ночi. Молодицi на селi почали вставати вдосвiта прясти.

– Мотре! – кричала з печi Кайдашиха. – Вставай прясти. Чи ти не чуеш? Вже третi пiвнi проспiвали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?

Мотря встала, засвiтила свiтло, розпалила в челюстях трiски й сiла коло печi прясти. Карпо й Лаврiн повставали й стали коло припiчка ногами м’яти коноплi, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула.

Вже Мотря напряла пiвпочинка й почала приставлять до печi обiд, як Кайдашиха злiзла з печi й сiла за гребiнь. Вже надворi стало свiтати. Мотря стала оджимать сорочки з вiдмоки, а Кайдашиха навiть хати не вимела.

Дiло нiби горiло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печi. Кайдашиха разiв зо два одсунула горщик од жару, вимiшала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злiсть. «Не буду замiтать хати, – подумала вона, – ану, чи вимете свекруха».

Вже сiли за обiд, а хата була незаметена.

– Чом це ти, Мотре, хати й досi не замела? – сказала Кайдашиха. – Чи ти хочеш, щоб з нас люди смiялись?

Мотря натомилась коло роботи. Їi взяла злiсть. Вона вилила з ночовок у помийницю луг i так кинула ночовки на ослiн, що вони посковзнулись i полетiли на землю.

– Легеньку руку маеш! Легенько ставиш, невiстко! – крикнула Кайдашиха на Мотрю. – Однi ночви маемо, а ти й тi розбий.

– Як розiб’ю, то купите другi, – одрубала Мотря.

Кайдашиха побачила, що невiстка сердиться на неi. Їi саму взяла злiсть.

Настав вечiр, а в хатi було смiття трохи не по кiсточки. Кайдашиха стала й собi оджимать сорочки, а хати не замела.

– Чому це в вас i досi хата неметена? – спитав Карпо, увiйшовши в хату.

– Бо твою жiнку сьогоднi перелоги напали, – сказала вже сердито Кайдашиха.

– Не знаю, кого напали перелоги, – ледве обiзвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, нiби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисi в очi.

– Якого це ти нечистого так ляпаеш? Ще мало смiття в хатi, то нехай буде грязь, – крикнула Кайдашиха. – Чом ти своiй жiнцi нiчого не скажеш? – сказала Кайдашиха до Карпа. – Хiба ти не бачиш, що вона мене не слухае та дiла не робить.

– А це хiба ж не дiло? Не в пiжмурки ж граю, – крикнула й собi Мотря.

– Чому ти, Мотре, i досi не замела хати? – промовив Карпо до жiнки.

– Не замела, бо гуляю од самоi пiвночi.