Кайдашева сім'я

Ось вже й рук i нiг не чую, так натанцювалась, – промовила Мотря.

– Та чого це ти кричиш, як на батька! – крикнула Кайдашиха. – Менi вух не позакладало: чую.

– Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сiм’ю сама.

– А хiба ж ти робиш сама? – спитала Кайдашиха.

– А хто ж менi помагае, коли хата й досi не заметена, – крикнула Мотря.

– Чого це ти, Мотре, кричиш на матiр? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, – обiзвався Карпо.

– Мала розум, а в вас, мабуть, оце згубила, – сказала через зуби Мотря.

Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало i дукачi коливались.

Мотря поскладала плаття на коромисло й пiшла прати на ставок. В хатi стало тихо. Кайдашиха взяла вiник i вимела хату й сiни.

– Ти, Карпе, не потурай своiй жiнцi, а то вона мене не слухае, ще й лае. Вона мене зовсiм не мае за матiр. Що з того, що вона робоча, коли хата три днi стоiть неметена?

– Не три днi-бо, а тiльки один день, – сказав Карпо.

– Так, сину, так! Держи руку за жiнкою, а матерi не можна буде далi в своiй хатi й слова промовити.

Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, пiдтопталась. Менi можна й одпочити. А ти жiнцi не потурай, бо вона й над тобою далi коверзуватиме.

Карпо узяв шапку та мерщiй з хати. Йому було жаль жiнки, жаль i матерi.

Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печi й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала iх на лавi. По хатi пiшов холод та вогкiсть. Свекруха поралась коло печi мовчки. Невiстка достала з полицi хлiб та сiль i сiла полуднувать.

Вона кинула оком на дiл: хата була заметена.

«Не буде моя невiстка покiрна та слухняна, – думала Кайдашиха, стоячи коло печi, – не одпочину я на старiсть од роботи». І Кайдашиха важко зiтхнула. Мотря зрозумiла те важке зiтхання наче докiр собi.

Чоловiки посходились у хату й сiли за стiл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.

– Геть! – крикнула Кайдашиха. – Сама зумiю насипать. Не ти напартолила. Сiдай та запихайся!

Мотря одiйшла набiк, згорнула руки й собi зiтхнула.

– Чого це ви гризетесь? – обiзвався старий Кайдаш. – Чи вже не помиритесь коло однiеi печi? Ти-бо Мотре, повинна таки поважати матiр, бо мати старша в хатi, – почав навчать старий батько, – треба ж комусь порядкувати в хатi та лад давати. Дасть Бог, приставлю через сiни хату, тодi будеш собi господинею, але в гуртi все-таки лучче жити…

Всi вечеряли мовчки. Мотря стала коло мисника, мов укопана. Вона не сiла вечерять.