Поезія (1837 - 1847)

«Ось i дуб той кучерявий…

Вона! Боже милий!

Бач, заснула, виглядавши,

Моя сизокрила!»

Кинув коня та до неi:

«Боже ти мiй, Боже!»

Кличе ii та цiлуе…

Нi, вже не поможе!

«За що ж вони розлучили

Мене iз тобою?»

Зареготавсь, розiгнався —

Та в дуб головою!

Ідуть дiвчата в поле жати

Та, знай, спiвають iдучи,

Як провожала сина мати,

Як бивсь татарин уночi.

Ідуть ? пiд дубом зелененьким

Кiнь замордований стоiть,

А бiля його молоденький

Козак та дiвчина лежить.

Цiкавi (нiгде правди дiти)

Пiдкралися, щоб iзлякать;

Коли подивляться, що вбитий, —

З переполоху ну втiкать!

Збиралися подруженьки,

Слiзоньки втирають;

Збиралися товаришi

Та ями копають;

Прийшли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони.

Поховали громадою

Як слiд, по закону,

Насипали край дороги

Двi могили в житi.

Нема кому запитати,

За що iх убито.

Посадили над козаком

Явiр та ялину,

А в головах у дiвчини

Червону калину.

Прилiтае зозуленька

Над ними кувати;

Прилiтае соловейко

Щонiч щебетати;

Виспiвуе та щебече,

Поки мiсяць зiйде,

Поки тii русалоньки

З Днiпра грiтись вийдуть.

1838

ДУМКА. «Тече вода в сине море…»

Тече вода в сине море,

Та не витiкае,

Шука козак свою долю,

А долi немае.

Пiшов козак свiт за очi;

Грае сине море,

Грае серце козацькее,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дiвчину?

На чужинi не тi люде —

Тяжко з ними жити!

Нi з ким буде поплакати,

Нi поговорити».

Сидить козак на тiм боцi,

Грае сине море.

Думав, доля зустрiнеться —

Спiткалося горе.

А журавлi летять собi

Додому ключами.

Плаче козак ? шляхи битi

Заросли тернами.

ДУМКА. «Вiтре буйний, вiтре буйний!..»

Вiтре буйний, вiтре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай сине море.

Воно знае, де мiй милий,

Бо його носило,

Воно скаже, сине море,

Де його подiло.

Коли милого втопило,

Розбий сине море;

Пiду шукать миленького,

Втоплю свое горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних [хвилях],

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серцi зомлiю.

Тогдi, хвиле, неси з милим,

Куди вiтер вiе!

Коли ж милий на тiм боцi,

Буйнесенький, знаеш,

Де вiн ходить, що вiн робить,

Ти з ним розмовляеш.