Танці у напівтемряві кімнати

Безстрашна зi захватом фiгуристки черкае ковзанами по дзеркальнiй поверхнi життя, а безрадiсна з обережнiстю жителя берега боiться ступити на тонкий лiд, покинувши укриття. Перша вмiе бути вищою за траву i голоснiшою за воду, а друга – жалiеться i ние, щоб перевiрити, чи усе вiн зможе менi пробачити i щось глибше побачити.

Кожного разу, коли я вiдкладаю важливi рiшення, боюся здiйснити телефонi дзвiнки, безрадiсна мене перемагае без жодного совiстi докору. Варто менi лише вдатися до порiвнянь i ненароком комусь позаздрити – та, що не знае радостi, бере гору, залишаючи менi у якостi варiанту покору.

Безрадiсна дiвчина отримуе надi мною владу щоразу, коли чиесь необережне слово лишае на увесь день спокою, або панiчна атака заповнюе усе тiло, не залишаючи вiльного простору. Їi повсякденний настрiй чудово передае дiалог з «Амелi», коли на питання сусiдки: «Ви вiрите у дива?» – Одрi вiдповiдае: «Сьогоднi – нi…».

Безрадiсна може сидiти на кухнi годину чи двi, написати «не зникай, будь ласка» i не надiслати, бо лячно, що може не вистачити сил i смiливостi, тому повiдомлення нiби кiлька рядкiв ненароком, поки охолоне чай.

Вони сповненi трамвайноi ввiчливостi, яка нестерпно важко даеться. І хто мiг подумати, що говорити, коли дiйсно е що i про що, не вдаеться.

Безстрашна не шкодуватиме нi на частку секунди про слова «усе змiнюеться навкруги i менi потрiбен у цю мить ти», маючи на увазi «я тут не за пробаченням, а за прощанням»… бо це правда, а не вiдвага, i нерозсудливо приховувати ii вiд тих, кого вона стосуеться.

Навiть якщо страх не отримати у вiдповiдь нiчого – твоя слабкiсть, бо улюблена слабкiсть – це практично перевага.

Будучи суворою до самоi себе, безрадiсна дiвчина i вiд iнших очiкуе сприйняття життя як гри на вибування, забувши правила займенника «ми» використання, бо «ти» i «я» куди безпечнiше i зберiгаеться рiвновага. Вона закривае для усiх вхiд i вихiд, не дозволяючи навiть вiдшукати самi дверi. Любити увесь свiт набагато простiше, нiж когось одного i так, щоб на все життя.

Просто iснуе таке персональне мистецтво – «весь час не тих зустрiчати».

Безстрашна любить лиш чiпати квiти, але не зривати. І тих, кого любить, не вважае своею власнiстю, живучи не за принципом «не можу без тебе», а «ти – важлива частина життя, але ще не його урочистий гiмн». Вона точно знае, що самотнiсть i усамiтнення – це абсолютно рiзнi речi: перша тiкае вiд болю, а друга – мчить йому назустрiч або навздогiн.