Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

– Степане, вам, мабуть, нецiкаво жити, все ви бачили, все пережили, – сказала Адрiана, не повертаючи голови: бiла змiйка, що втiкала з-пiд колiс, товщала, вихорилася, здiймалася високо над дорогою, застеляла свiт, свистiла, ревiла i знову безпомiчно нишкла до асфальту, – Адрiана пробувала i не могла викликати в уявi картину хуртовини. – Вас аж на пiвнiч носило, Степане?

– Було. Шукали нафту бiля Хальмера.

– І бачили справжню пургу?

– Менi довелося боротися з нею чотири днi.

– А чи не забагато, Степане, не задуже виробнично – i горiти, i замерзати через ту нафту? Уявiть, що ми вас знiмаемо на плiвку не тiльки у вогнi, а ще й у заметiлi – i над усiм, як символ людськоi мужностi, самого сенсу iснування – бурова вишка… Ха, а зал у кiнотеатрi порожнiй…

– Та нi, цього разу я постраждав через красу – я задивився на полярне сяйво.

– О, це вже цiкаво! А потiм?

– Потiм? Чотири доби на лижах без перепочинку.

Нiлочка недовiрливо подивилася на Степана, спитала:

– Чотири днi ви не iли, не спали i йшли на лижах? Але ж це неможливо – йти чотири доби без iжi i сну…

– А що було робити – замерзати?

– Нiлочко, – промовив поблажливим тоном Леонiд, – в кожнiй людинi прихованi незвiданi запаси сил, так званi надсили, i вони виявляються, коли…

– Коли людиною опановуе страх, – докiнчила за Леонiда Адрiана.

– І не тiльки, – незворушно вiдказав Леонiд, вiн не бажав вступати в нову суперечку з Адрiаною. – Любов до життя…

– Джек Лондон.

– Любов до ближнiх…

– Чингiз Айтматов.

«Рябий пес бiжить краем моря». А втiм, ви сьогоднi виявили свою надсилу, Леонiде. Той камiнь, що ви його пiдняли i поклали замiсть себе на сидiння, коли ми сповзали в провалля, не пiднiмуть i четверо.

– Скажiть спасибi. – Губи Леонiда згорнулися в дудочку.

– До смертi не забудемо… Несторе, – вже дiловито промовила Адрiана, – а чому б вам у майбутньому не зробити фiльм про полярникiв? Амундсен, Седов… Консультанта маемо – того ж Степана…

– Якщо про полярникiв, то вже краще про Русанова, бодай щось нове… – Леонiд таки не стерпiв, щоб не заперечити Адрiанi, таж ii знання обмеженi колом iнформацii десятикласницi!

– А й справдi, – сказав Нестор.

 – Якби я брався робити фiльм про полярникiв, то тiльки про Русанова. Рiч у тiм, що з ним пiшла його наречена, геолог i лiкар, француженка Жульетта Жан. Їхнi слiди знайшли ще в тридцять шостому роцi на Таймирi. Це – проблема! До чоловiчих подвигiв уже звикли. А то – жiнка!.. І нiхто нiчого не знае.