Кар’єра Никодима Дизми

Вiн говорив дуже швидко i трохи шепелявив. Маленька нервова рука наполегливо потягнулася до Дизми.

– Леон Куницький!

– Никодим Дизма. Але, пане, ви помиляетесь, я у Краковi нiколи не був. Ви, певно, мене з кимось сплутали.

Старий став вибачатися, виправдовуватися i так швидко заторохтiв, що Дизма ледве мiг зрозумiти, про що йдеться.

– Так-так, зрозумiло, старi очi бачать погано, неуважнiсть, прошу пробачення, але все одно дуже радий, я тут майже нiкого не знаю, немае з ким перекинутися слiвцем, а менi потрiбно вирiшити зараз одну справу, ось i я попросив знайомого дiстати запрошення, та хiба сам впораешся, коли ти старий…

Я навiть зрадiв, – не вгавав старший пан, – так, зрадiв, коли зустрiв вас i побачив, що ви у таких близьких стосунках з нашим вельмишановним паном мiнiстром землеробства, бо, думаю собi, знайомий зробить менi послугу i представить ласкаво мене пановi мiнiстровi Яшунському.

– Нема за що.

– О, нi, нi, я вiдiрвав вас вiд приемноi бесiди з самим паном мiнiстром, але, бачите, я провiнцiал, прошу я вас, вельмишановний пане, у нас в селi без церемонiй, все просто…

– Ото понесло, – подумав Дизма.

– Ще раз вибачайте, – шепелявив старий, – але, зi свого боку, чи не могли б ви зробити старому послугу, вам то нiчого не вартуе.

– Яку послугу? – здивувався Дизма.

– О, я не нав’язуюся, але якби ви, скажiмо, побажали представити мене пановi мiнiстровi, то вiдразу вiн сприйняв би мене iнакше, бо це була б дружня рекомендацiя.

– Дружня? – щиро здивувався Дизма.

– Хе-хе-хе, шановний пане, не вiдпирайтесь. Я на власнi вуха чув вашу розмову з паном мiнiстром, хоч я й старий i пiдслiпуватий, але слух у мене чудовий. Ручаюся, якщо ви представите мене… скажете, наприклад, пановi мiнiстровi: «Дорогий пане мiнiстре, дозвольте менi представити мого доброго знайомого Леона Куницького!..» – О! Це буде вже зовсiм iнша рiч!.

– Та що ви, пане ! – запротестував Дизма.

– Я не нав’язуюся, не нав’язуюся, хе-хе-хе, але був би стократ, ну, вельми пановi вдячний, що це вам коштуе?

Дверi до сусiдньоi зали вiдчинилися. Гостi заворушилися i зiбралися бiля входу. Мiнiстр Яшунський з iще двома панами, минаючи Дизму з Куницьким, посмiхнувся до Дизми i сказав своiм супутникам:

– Ось герой сьогоднiшнього вечора. Пiдштовхнувши Дизму, Куницький зiгнувся в поклонi.