Кар’єра Никодима Дизми

Дозволь вiдрекомендувати: пан Дизма, пан мiнiстр Яшунський.

Дизма усерединi весь зiщулився. Нiколи в життi вiн не бачив живого мiнiстра. Коли в Лисковi у поштовiй конторi говорили про мiнiстра, то в цьому словi було щось таке нереальне i абстрактне, щось таке невимовно далеке й недосяжне… Вiн шанобливо потиснув простягнуту руку.

– Уяви тiльки, – заговорив полковник, – пан Дизма щойно мав iнцидент з цим телепнем Терковським.

– А! Це ви? Що ти кажеш! – пожвавiшав мiнiстр. – Чув, чув. Ну-ну!

– Бiльше того, зауваж, – вiв далi полковник, – коли я привiтав пана Дизму, вiн менi на це: «Терковський – то дурницi, тiльки шкода салату!» Уявляеш, салату!

Обое розреготалися, а Дизма мимоволi iм пiдтакував.

Несподiвано мiнiстр замовк i значущо промовив:

– Доля самовпевнених вискочнiв. Лiзе вiдчайдушно, худоба, поки його не пошлють до дiдька, i тут виявляеться, що вiн не вартуе i…

– Салату! – пiдхопив полковник Вареда. Усi знову розреготалися, а мiнiстр, узявши Дизму пiд руку, весело сказав:

– Хай там як, пане Дизмо, щиро вiтаю.

Щиро. Якби у нашiй краiнi було бiльше таких людей, як ви, любий друже, якi нiкому не дають наплювати в кашу, нам би iнакше велося. Нам потрiбнi сильнi люди.

Пiдiйшло ще кiлька чоловiкiв. Почалася спiльна розмова. Никодим Дизма заспокоiвся. Наповнений шлунок i випитий коньяк зняли нервову напругу. Спочатку йому здавалося, що його приймають за когось iншого, можливо, однофамiльця (хто знае, а раптом тут, у Варшавi, е якийсь родич?); потiм дiйшов висновку, що усi просто вважають його своiм тому, що вiн вилаяв якогось Терковського.

Хто це, той Терковський? Теж, напевно, якесь цабе.

З огляду на ситуацiю Дизма вирiшив, що найбезпечнiше було б зараз пiти. Особливо його непокоiв лiтнiй пан, який стояв неподалiк i уважно спостерiгав за ним. Вiн навiть робив деякi маневри, щоб зазирнути Дизмi в очi.

– От чорт! Що той старий вiд мене хоче?

Вiдповiдь не забарилася. Лiтнiй пан зупинив офiцiанта, який проходив повз нього, i сказав йому кiлька слiв, киваючи на Дизму.

Офiцiант вклонився i пiдiйшов до Дизми.

– Цей пан просить вас на хвилиночку.

Виходу не було. Про втечу не могло бути й мови. Никодим зробив три кроки вперед i похмуро глянув на сивого пана. Але той широко посмiхнувся i квапливо защебетав улесливим голосом:

– Дуже, дуже перепрошую, ласкавий пане, але, якщо не помиляюся, я мав честь торiк познайомитися з вами на з’iздi промисловцiв у Краковi. Не пам’ятаете? У квiтнi? Леон Куницький.