Кар’єра Никодима Дизми

– О, у мене нiчого не вийде, – вiдповiла, все ж таки беручи кий у руки. Вона не знала, як покласти лiву руку, щоб зробити з неi пiдпору, i Дизма мусив поставити iй пальцi. Зауважив при цьому, що шкiра у панi Нiни гладенька i нiжна. Йому спало на думку, що цi руки, мабуть, нiчого не робили. «Яке це щастя, – подумав вiн, – бути таким багатим: тiльки пальцем ворухни – усе за тебе зроблять».

– Ну, що ж, пане, – заговорила Нiна, – певно, ви не хочете мене вчити?

– Прошу вибачення. Я так просто… замислився.

– Цiкаво, про що?

– Та так.

Торкнувся щойно вашоi руки i подумав: такi нiжнi руки не знають нiякоi роботи.

Панi Нiна почервонiла.

– Маете рацiю. Менi давно соромно, але бракуе сили волi, щоб взятися до якоi-небудь роботи. А може, тому байдикую, що обставини так складаються.

– Звичайно, навiщо ж працювати, коли у людини стiльки грошей, – без всякоi задньоi думки сказав Дизма.

Панi Нiна прикусила губу й опустила очi.

– Ви строгий суддя, але, зiзнаюся, я цiлком заслужила на таку в’iдливу iронiю.

Значення ii слiв Дизма так i не зрозумiв i почав гарячково думати, про що вона, власне, говорить.

– Пан Дизма – сама вiдвертiсть. Все, що думае, говорить прямо в очi, – заявила Кася.

– Рiдкiсна чеснота, – додала Нiна.

– Признатися, що не завжди приемна для оточення, – застерегла Кася.

– Зате корисна. Стократ менi приемнiша гола правда, нiж фальшивi комплiменти.

– Здаеться, комплiменти i пан Дизма – поняття несумiснi. Скажiть, – хотiла його спровокувати Кася, – чи коли-небудь ви говорите жiнкам комплiменти?

– Звичайно.

Якщо я бачу красиву жiнку, я можу iй що-небудь таке сказати.

– І тiльки? А менi, наприклад, що б ви сказали?

– Панi?.. Гм… – Дизма задумливо торкнувся випнутого пiдборiддя. Кася розреготалася.

– Бачиш, Нiно, як важко це даеться пановi! Прошу вас, скажiть же що-небудь. Якщо не можете мене взагалi похвалити, може, знайдете якусь особливiсть моеi особи, про яку зробите ласку висловитися.

Їi схожi на персик щоки, вкритi шовковим пушком, злегка зарум’янiли.

Вiн подумав, що Кася дуже приваблива, та якась вже надто незрозумiла. Щось дивно хиже крилося у ii пильному поглядi спрямованих на Нiну свiтло-карих очей.

– У вас красивi вуха.

– О!.. – здивувалася Кася. – Я не думала, що вiд вас це почую. Знаете, сам маестро Бергано минулоi зими на Рив’ерi удостоiв мене такого самого комплiменту.

«Хто ж цей Бергано? Я влип», – промайнуло в головi у Дизми. І голосно додав:

– На живописi не розумiюся.