Кар’єра Никодима Дизми

Нiколи цим не цiкавився.

– Проте це вам не заважае, – люб’язно заперечила Нiна, – мати такий витончений смак, як у великих майстрiв.

Кася поклала кий i заявила, що на сьогоднi з неi вистачить бiльярду.

– Пiду переодягнуся. Ви не хочете разом зi мною проiхатися верхи?

– Дуже дякую, але маю ще багато справ, – вiдповiв Никодим.

– Тодi поiду одна. Бувай, Нiночко. – Кася обiйняла Нiну за шию i поцiлувала в губи.

Коли Кася зникла за дверима, Дизма сказав:

– Ваша пасербиця любить вас не як мачуху…

Панi Нiна раптово вiдвернулася i пiдiйшла до вiкна.

– Ми любимо одна одну як сестри.

– Напевно, – зауважив Никодим – рiзниця у вiцi мiж вами дуже невелика. Я сам прийняв вас спершу за сестер. Але ви зовсiм рiзнi.

– Так, – пiдтвердила Нiна, – i схильностi, i характери, i погляди нашi дiаметрально протилежнi.

– Однак ви любите одна одну.

Панi Нiна нiчого не вiдповiла, i Дизма, не знаючи, як ще пiдтримати розмову, вирiшив, що час вiдкланятися.

– Я пiду. Мое шанування.

Нiна кивнула у вiдповiдь i запитала:

– Може, вам щось потрiбно?

– Нi, дякую, панi.

– Прошу вас не соромитися i давати розпорядження при-слузi.

– Дякую.

Дизма вклонився i вийшов. І доки вiн iшов, важко ступаючи, по анфiладi кiмнат, Нiна все дивилася йому услiд – на його незграбну, нiби квадратну, фiгуру i червону грубу шию.

– Ось так виглядае сильна людина? – подумала вона. – Дивно. Втiм… О, невиправна мрiйнице!.. – розсмiялася Нiна i, сплiвши руки, потягнулася усiм тiлом.

Дизма знову почав студiювати матерiали Куницького, але справа йшла ще гiрше, нiж уночi. Вiн нiяк не мiг розiбратися у цьому лiсi цифр.

– Ох ти ж чорт! – вилаявся Никодим. – Видно, я дурний, як чобiт.

Дизмi згадалася гiмназiя. Там принаймнi, якщо не зрозумiеш, можна було зазубрити. Правда, робота каторжна, але вихiд е. Нарештi, якщо не визубрив, завжди можна було прикинутися хворим i не пiти на уроки… А тут немае жодного порятунку, жодного… Тому що зазубрити цього неможливо, а захворiти… Раптом Никодим замислився.

«А якщо захворiти?»

Чим це допоможе?

«У кожному разi, можна вiдтягнути звiльнення на декiлька днiв… можливо, навiть на декiлька тижнiв…»

Ідея! Блискуча iдея! А тим часом щось вiдбудеться, щось змiниться…

«Так, – вирiшив Никодим. – Що тут довго думати? Із завтрашнього ранку захворiю i – все тут!»

Вiн почав роздумувати, яку хворобу вибрати. Заразна не годиться: можуть вiдправити до лiкарнi.