Кар’єра Никодима Дизми

Дуже довго розповiдав вiн про конфлiкти з дирекцiею казенних лiсiв i пiд кiнець висловив надiю, що завдяки втручанню Дизми поневiряння закiнчаться. Дорогому пановi Никодиму потрiбно тiльки якомога швидше вирушити у Варшаву i врештi поговорити там з мiнiстром Яшунським.

Дизма завiрив його, що, тiльки-но встане, вiдразу ж поiде до Варшави.

– А як ви думаете, дорогий пане Никодиме, легко у вас справа пiде? Швидко залагодите?

– Владнаемо, – вiдповiв Дизма, – будьте спокiйнi. Може, тiльки грошi знадобляться на дрiбнi витрати.

– Витрати? Дурницi. Дам, скiльки потрiбно, готiвкою. Ну, як ви тут у мене в Коборовi себе почуваете? Нудьгуете?

Дизма заперечив. Сказав, що дуже мило проводить час.

– Врахуйте тiльки одне: коли залагоджуватимете нашi справи у Варшавi, прошу пам’ятати, що Коборово записане не на мое iм’я, а на iм’я моеi дружини. Я мав це зробити з мiркувань формального порядку.

– Отже, я виступатиму нiбито вiд iменi вашоi дружини? – запитав Дизма, пригадуючи розмову з Понiмiрським.

– Так, так, хоча можете i вiд мого, тому що я – фактичний власник. У мене е повноваження вiд дружини.

Дизму так i пiдмивало запитати, чи е у нього векселi, але стримався. Старому могла б закрастися пiдозра.

Куницький почав розпитувати Никодима про його бачення стану господарства в Коборовi, але вимушений був вiдмовитися, оскiльки хворий знову зазнав нападу ревматизму, та такого сильного, що шипiв вiд болю, i вираз його обличчя змiнився до невпiзнання.

Пiсля вечерi Куницький знову зазирнув до Дизми, та той прикинувся, що нiби спить, завдяки чому уникнув подальших розмов.

Вночi Никодим довго роздумував про неминучу подорож до столицi, звiдки, мабуть, вiн уже не повернеться. Проте вирiшив, що спробуе протягнути якомога довше. Принаймнi неважко буде вiдшукати полковника Вареду i попросити його переговорити з мiнiстром.

Згадав Понiмiрського. Хтозна, може, варто i вiд нього взяти того листа? Якщо у тiтки Понiмiрського е зв’язки, то й через неi, напевно, можна буде що-небудь влаштувати.

Очевидно, вiн нi на мить не допускав думки, що зможе успiшно залагодити справи Куницького. Це буде неймовiрно. Вiн же прагнув тiльки змiцнити Куницького в упевненостi, що вiн, Дизма, насправдi дружить з мiнiстром i як не тепер, то принаймнi з часом зумiе добитися переведення Ольшевського на iншу посаду, що йому до снаги виклопотати таке збiльшення постачань деревини з казенних лiсiв, яке могло б задовольнити ненаситного старого.