Кар’єра Никодима Дизми

Дiвчина заговорила першою:

– Нехай пан вiдвернеться, я буду перевдягатися.

– Я не дивлюся.

– От i добре, бо вiд оскоми зуби псуються.

Вилаявся. Дiвчина усмiхнулась i зняла сукню. Никодим зовсiм не звертав на неi уваги, хiба що дратувала вона його все бiльше. З великим задоволенням закрив би iй рота i викинув за дверi. Вона набридала йому постiйно, завзято i з якоюсь незрозумiлою пристрастю. Це не ображало його чоловiчоi гiдностi, бо життя не дало умов, у яких вона могла б виникнути. Це навiть не зачiпало його людськоi гiдностi, якоi вiн нiколи не мав у достатку, i в цьому разi не вiдчував жодноi соцiальноi рiзницi мiж собою, безробiтним «творчим працiвником», i цiею дiвчиною.

Просто з нього було вже досить.

Тимчасом Манька вдягнулася, накинула на плечi хустку i, ставши перед Дизмою, вишкiрила великi бiлi зуби.

– Ну, гарна дiвчина?

– Йди до бiса! – випалив вiн зi злiстю.

Вона взяла його двома пальцями за пiдборiддя, але швидко вiдскочила, коли Дизма вдарив ii по руцi.

– У, гадина, – зашипiла вона, – наволоч, голодранець… Ще й битися будеш?! Волоцюга…

Говорила ще довго, та Дизма не слухав.

Почав вiдкривати валiзу, а в думках рахував, що за костюм дадуть десь п’ятдесят злотих. На Керцелаку[6 - Найбiльша барахолка довоенноi Варшави.] вiн платив сiмдесят. На туфлях також доведеться втратити вiсiм, а може, й цiлих десять злотих.

Несамовито заверещала дитина: за хвилину вiд сусiдки прибiгла Валентиниха. Аж тодi Манька, скiнчивши свою тираду, вийшла, грюкнувши дверима.

Никодим Дизма вiдкрив чемодан i вийняв костюм.

– Ого, – усмiхнулася Валентиниха. – Пан на бал збираеться чи на весiлля?

Дизма не вiдповiв. Вiн старанно склав штани, жилетку, фрак, загорнув пакунок у газету i попросив мотузку. Повернувся i чоловiк Валентинихи, жiнка взялася розiгрiвати картоплю на вечерю, i помешкання знову наповнилося запахом смаженого смальцю.

– Пане Дизмо, – запитав Валентин, – ви йдете на Керцелак?

– На Керцелак.

– Але ж сьогоднi субота, евреiв немае, а своi рiдко купують.

Та й то за невеликi грошi.

Смалець зашкварчав на пательнi, Никодим голосно ковтнув слину.

– Хай буде за малi.

Раптом згадав, що ще не передивився кишенi пiджака. Швидко розгорнув пакунок. Так i е, у штанах був скляний мундштук, а у фраку носовичок. Взяв знайденi предмети i поклав до кишенi пiджака. Одночасно намацав ще щось незнайоме. Якийсь картон… Ага, це той лист-запрошення.

Ще раз витягнув з конверта i перечитав.