Нічний репортер

– То це вони пiдiслали тобi iнформатора?

– Вони.

– І вони допомогли тобi знайти тi документи?

– Так. А що?

– Та нiчого. Просто такоi органiзацii не iснуе.

– Вона недавно створена.

– Їi нiколи не було i нема. Хто, як не я, мав би про те знати? Ти попався на гачок, як дурний карась.

– Але ж вони менi дiйсно помогли.

– Тiльки невiдомо, з якою метою. В Томашевича е не тiльки впливовi друзi, а й впливовi вороги. І теж з верхiв. Ось тобi й органiзацiя.

– Дiдько з ними. Я цим зайнявся i не збираюся вiдступати.

– Тiльки не вплутуй мене. З мене досить.

– Менi потрiбен лише той документ. І я клянуся, що залишу тебе в спокоi. Розумiю, що ти його не тримаеш нi тут, нi вдома. Скажи де, i я сам поiду за ним.

– Ну, гаразд. В мого брата на селi, – видушив Мартинюк ледь не з полегкiстю.

Його брат був священиком.

– В нього та сама парафiя?

– Так, в Рудно. Вiн тебе не забув. Можеш смiливо до нього iхати. Але пильнуйся. За тобою обов’язково буде хвiст.

Я б не хотiв, щоб i мiй брат мав клопоти.

– Я тебе не пiдведу.

– Мiж iншим, хто тобi дав тi матерiали?

– Колишнiй працiвник Товариства пан Дутчак.

– Дутчак? Звiдки вони в нього? Це неймовiрно. Тут щось не те. Йому, мабуть, дали уже готовi папери, щоб вiн iх тобi передав. Сам Дутчак нiколи не мiг би iх роздобути.

– Знаеш, менi однаково, хто, як i звiдки. Головне, що вони в мене в руках. До речi, з’ясувалося, що за звiтний перiод членiв Товариства шинкарiв не тiльки не поменшало, а навпаки – побiльшало.

– Та йди! Оце номер!

– Вiн менi передав i цi данi. Однi члени покидали спiлку, а iншi вливалися. Крiм того Дутчак впевнений, що Томашевич не зазнав жодних витрат. Броварники взяли на себе все. Отже, Томашевичу довелося витратитися хiба на канцелярськi приладдя.

– Тобi повезло. Але саме це й викликае в мене пiдозру, чи не розставленi для тебе полапки. А це цiлком можливо. Менi всi цi вiдомостi так легко не давалися. Хтось тобi помагае.

Але хто? Це можуть виявитися не дуже поряднi особи. І хтозна, чи, скориставшись твоiми послугами, вони потiм не спрямують свого удару проти тебе самого?

6

Ми колись не раз iздили з Мартинюком до його брата в Рудно, особливо на свята. Все ж таки Рiздво, Великдень i Трiйця мають особливу атмосферу саме десь на селi, анiж у великому мiстi. Але перш нiж пiти на автобус, я довго петляв рiзними вуличками, щоб виявити, чи нема за мною хвоста.