Нічний репортер

Бiльшiсть саме там i тримають зброю, щоб була напохватi. – Обух пiдвiвся i став мiряти кiмнату. Мусив притримувати халат руками, бо його атлетична фiгура ледве в ньому вмiщалася. – То тебе, Марку, взули капiта-а-ально. А бач, Мартинюк вiдразу розкусив. То мудрий хлоп. Не такий, як ти, беньо[21 - Беньо – людина, яку легко обдурити.]. Шляк трафить! – Вiн спинився передi мною. – Дав би я тобi зараз доброго лупня! Але ти ще менi потрiбен. Навiть без тоi останньоi клепки. Подумати тiльки! І тобi навiть на думку не спало зi мною зв’язатись!

– Чому нi? Спало, коли побачив з вiкна, що мене пантрують.

Навiть телефонував тобi.

Обух налив собi ще коньяку i сiв на канапу.

– Та-ак, поставмо все на своi мiсця. Комусь треба було, щоб Томашевич врiзав дуба. Але делiкатно i без зайвого галасу. Вбити – складно, клопоту не оберешся. Тодi вирiшують iнсценiзувати самогубство. Для цього нацьковують тебе. А ти, як хорт, зачувши запах скандалу, кинувся в атаку. І ось ти публiкуеш свою бомбову статтю. Томашевич читае, гарячково шукае вихiд.

Бiда! Мрiям про президентство кiнець! Життя йде пiд укiс! Але кiнцiвка, як i кожна кiнцiвка, особливо врiзаеться в пам’ять. Вихiд е. Вiн у шухлядi. Томашевич iде на вiллу, бере револьвер i стрiляе собi до рота.

– До рота?

– А я тобi не казав? Але тут, мiй любий, не все купи тримаеться. На мiсцi Томашевича ти б застрелився?

– М-м… – замислився я. – Не знаю.

– Уяви собi – ти Томашевич. Твоя полiтична кар’ера полетiла шкереберть. Тебе чекае суд. Але суд це тiльки формальнiсть.

Ти всього лише втратиш яких двадцять чи там тридцять тисяч золотих. А що тепер такi грошi для нього? Це тодi, коли вiн тiльки починав свою кар’еру, були великi грошi i багато для нього важили. Зараз це при його маетках – крапля в морi. Ну, а кар’ера… При його грошах! Дiдько з нею. Поiде куди захоче i почне все з початку.

– До чого ти ведеш?

– До того, що ти йолоп царя небесного. Тих кiлька слiв, про якi думаеш, що вони зiграли вирiшальну ролю, – пса вартi. Тi хлопцi так чи iнак все одно чекали б на тебе цiлу нiч.

Їм треба було, щоб твоя стаття за будь-яку цiну з’явилася. І знаеш чому? Бо Томашевича було наперед заплановано вбити. Ясно тепер? Твоя стаття мала пояснити причину самогубства. До речi, дуже майстерно нарихтованого. Пояснити всiм, але не менi. Менi якраз тоi клепки не бракуе.

– А де докази?

– Доказiв нема.

– Тодi це просто твоя фантазiя.

– Кримiналiст без фантазii, як пiп без кадила. Там, на вiллi, я нiчого не знайшов.