Нічний репортер

Але я бачив саму вiллу. Не може чоловiк, який мае таке багатство, застрелитися з-за дурницi. Були скандали куди гiршi, а нiхто не стрiлявся.

– Тобто думаеш, що його було вбито? Але за що?

– Якби я це знав, то здогадався б i хто. Взагалi це, сам розумiеш, тiльки пiдозра. Доказiв нi на грiш. Просто здоровий глузд не може прийняти версii самогубства.

– Займешся розслiдуванням?

– Хе-хе! Ко-ле-го! Я йно тiльки простий собi комiсар Обух з платнею 335 золотих i роблю те, що менi накаже пан iнспектор з платнею 700 золотих, який пильно слухае, що йому скаже пан надiнспектор з такою самою платнею або ж сам пан головний комендант полiцii з платнею 1000 золотих.

Менi наказали сьогоднi ж здати рапорт про факт самогубства. Тож я не маю змоги виглуплюватися. Бо завтра мене вже чекають важливiшi справи. Наприклад, пограбування церкви у Винниках.

– А ти що – вже подiлився з кимось своiми пiдозрами?

– Не треба було й дiлитися. Наш комендант iнспектор Владислав Гождзевскi i шеф штабу контррозвiдки Конарський застали мене на вiллi у той момент, як я нишпорив довкола будiвлi.

Якщо перед тобою самогубство, очевидне самогубство, то який дурень буде шукати чиiсь слiди в саду?

– Але стiй… – насторожився я, – шеф штабу контррозвiдки?

– Уяви собi?

– Який дiдько його туди принiс?

– От i я над цим задумався. Стiл, за яким сидiв Томашевич, хтось обшукав. В шухлядах був розгардiяш. На пiдлозi лежали розкиданi папки з паперами. В стелажi всi книжки перекинутi. Хтось там щось шукав.

В пiдвалi теж слiди шпирання[22 - Шпирання – пошуки.]. Мабуть, шукали щось, що цiкавить контррозвiдку. З того, що я знаю, Томашевич мав частi контакти з Нiмеччиною.

– Ну, добре, i що комендант?

– Пiдкликав мене i питае: «Чим це ви, голубе, займаетеся?» Я й кажу: «Шукаю слiди». – «Чиi?» – «Ще не знаю». Вiн переглянувся з шефом контррозвiдки i каже: «До семоi прошу, аби рапорт лежав у мене на столi. Про самогубство». Вiн, як з’ясувалося, уже перебалакав з медиками i з фахiвцем з балiстики.

Всi вони однiеi думки: Томашевич застрелився. Але, як я зрозумiв, не лише з ними переговорив, iнакше б не почувався так упинено.

– А ти так нiчого й не знайшов для своеi версii?

– Дещо знайшов. Газети по установах розносять перед восьмою. О восьмiй Томашевич приходить до контори, сiдае за бюрко, переглядае пресу. Так вiн робить щодня. Важко сказати, коли вiн добираеться до твоеi статтi. Скорше за все вiдразу, бо початок ii вже на титульнiй сторiнцi.