Нічний репортер

– Томашевич у них був секретарем i касиром. А тепер хвильку уваги, – при цих словах Мартинюк пiдвiвся, пiдiйшов до шафи i вiдчинив дверцята. Я побачив рiвнi ряди папок з налiпленими позначками. Вiн вийняв одну з них, хвильку погортав i продовжив: – Ось воно… Членський внесок становив 65 золотих рiчно. Дохiд з членських внескiв за рiк виносив у середньому близько 20 тисяч золотих. Видатки – освiтлення, опалення, податки, страхування, поштовий збiр, витрати на листування, участь у з’iздах i т. д. – неповних 12 тисяч.

– Отже, щороку економили 8 тисяч.

– Так. Все це йшло у iхнiй фонд. Коли ж Товариство шинкарiв мало злитися з Товариством броварiв, останне конто було… зараз скажу… – вiн перегорнув кiлька сторiнок, – 47 тисяч 920 золотих. Це з останнього щорiчного звiту Томашевича головi Товариства. Цiкаво, що перед реестратором товариств не звiтував, бо його Товариство не було зареестроване.

– А як у тебе закралася пiдозра, що звiти були сфальшованi?

– Не так вiдразу.

Звiсно, вони мали вигляд дещо аматорський, але були достовiрними. Щоб ти зрозумiв, що мене в них насторожило, мусив би зазирнути до балансових звiтiв. До злиття обох товариств дiйшло восени. Умова про злиття була пiдписана в листопадi. А за цiеi обставини мусило Товариство Томашевича пiдготувати свiй балансовий звiт.

– Це менi ясно. Проте й досi не розумiю, де тут закопаний пес.

Мартинюк усмiхнувся, вочевидь, насолоджуючись тим, як я заковтнув хробачка.

– Йдеться про iхнiй фонд.

В чорновому звiтi вiн мав 47 920 золотих. А в протоколi передачi фонду шинкарiв у фонд броварiв схуд до 22 тисяч. Рiзниця начебто пiшла на витрати, пов’язанi зi злиттям.

– Але ж це логiчно. Вони потребували правникiв…

– Як я вже казав, Товариство економило щороку 8 тисяч. Конто зафiксувало звiт за 1931 рiк. Рiк 1932-й не фiгурував, але ж то був майже повний рiк, i можна смiливо додати до тих сорока семи ще тисяч вiсiм. А тепер вiднiми вiд цiеi суми конто, пред’явлене перед злиттям.

Вийде 33 920 золотих. А таких витрат вони нiяк не могли зазнати. І головне… витрат не було взагалi.

– Як то?.. – здивувався я.

– Усе взяло на себе Товариство броварiв. Мало хто про це знав. Але Томашевич був у курсi всiх справ.

– І нiхто нiчого не помiтив?

– Це було не так легко помiтити. Для цього потрiбнi були три незалежнi одна вiд одноi iнформацii. Перша – чорновий звiт Товариства шинкарiв, який бачив лише голова.