Нічний репортер

А з пам’ятi…

– Ну, про свою пам’ять прошу менi не нарiкати, якщо ти мiг цiлу годину рецитувати Овiдiя латиною.

Вiн усмiхнувся – йому було приемно, що я згадав про ту його рiдкiсну пам’ять.

– Добре. У 1932 роцi Галицьке Акцiйне Товариство броварiв поглинуло Товариство шинкарiв, а воно й не заперечувало i з радiстю влилося. То була дуже непопулярна спiлка, бо бiльшiсть шинкарiв так до неi i не долучилися. Отже, iм вигiднiше було стати маленьким колiщатком у великiй машинi. А Товариство броварiв, засноване ще в 1897-му, було i е за кiлькiстю працiвникiв i за величиною капiталу найбiльшим у Польщi.

За продукцiею пива Львiв зараз випереджае всi iншi польськi мiста. Коли я цi документи читав уперше, спало менi на гадку, що до об’еднання дiйшло надто нагло. Закон, який встановлював правила злиття товариств, був прийнятий лише рiк перед тим i мав багато бiлих плям. Одну з таких плям, власне, й використали органiзатори злиття.

– Зачекай, – перебив я, – поясни, як тобi взагалi спало на думку цим зайнятися.

Кого ти представляв?

– Мене найняв голова Товариства шинкарiв. Я повинен був припильнувати всю законнiсть злиття i захищати iхнi iнтереси.

– Добре. Продовжуй.

– Головною бiлою плямою було те, що за приписами Товариства шинкарiв жiнки, власницi шинкiв, узагалi не мали права голосу, хоч i належали до тiеi спiлки. Тому на засiдання, де вiдбувалося голосування про злиття обох товариств, були запрошенi тiльки повноправнi члени – чоловiки. І нiхто не звернув уваги, що параграф другий дiючого закону вимагае голосування усiх членiв, незалежно вiд уставiв окремих товариств.

– Ти був присутнiм на тому засiданнi?

– Мав би, – кивнув вiн. – Але не був. Голова Товариства шинкарiв запрошення менi надiслав, але я з незрозумiлих причин його не отримав. За якийсь час менi прислали копiю меморандуму. Тобто коли все вже вiдбулося. Таким чином, я не змiг вчасно втрутитися й простежити усю законнiсть того злиття. Але вже в самому меморандумi я знайшов купу недоречностей.

Одне тiльки те, що не було дотримано умови другого параграфу, ставило пiд сумнiв усю законнiсть злиття обох товариств. Але не це мене зацiкавило, не те, що вiдбулося на тих зборах. Займали мене подii, якi вiдбулися перед тим i пiсля того. Коли я простудiював конто Товариства шинкарiв за останнi п’ять лiт, то задумався, чи мае пан Томашевич ходити на свободi, чи любуватися небом в чорну кратку.

– Ти ще менi не сказав, яку вiн взагалi там ролю грав.