Олмейрова примха

Теплий густий туман щiльно огорнув його, але вiн устиг побачити мерехтливий вогник лiворуч iз оселi Буланджi i скерував вiдповiдно свiй шлях. Далi вже нiчого не бачив у вогкому запиналi туману, що все густiшав, i лише iнстинктивно не збився зi стежки, що вивела його саме на те мiсце по той бiк острiвця, куди вiн хотiв трапити. Вода прибила сюди величезну колоду, пiд прямим кутом до острова, й утворилося щось, немов невелика гатка, об яку, шумуючи й дзюркочучи, розбивалась прудка течiя.

Вiн ступнув швидким упевненим кроком на колоду й за два стрибки опинився з другого ii краю, де бiля нiг його пiнячись вирувала вода.

Стоячи тут, самотнiй, вiдокремлений од усього свiту, тодi як небо, землю i навiть рiчку, що шумувала бiля нього, проковтнув густий ранiшнiй туман, Дейн прошепотiв iм’я Нiни в невидиму просторiнь, певний, що вона його вчуе, iнстинктивно почуваючи, що кохана дiвчина близько, що вона так само вiдчувае присутнiсть його, як вiн ii.

Над колодою виринула прова каюка Нiни.

Вона високо стримiла над водою, бо дiвчина сидiла на кормi. Марула схопився рукою за борт i легко стрибнув у каюк, сильно вiдштовхнувшись. Легенький човник, корючись новому напрямку, обiгнув колоду, майже торкаючись ii, а рiчка, немов вiрний товариш, слухняно схопила його, повернула по течii i мовчки й прудко понесла помiж невидимих берегiв. І знову бiля нiг Нiни Дейн забув увесь свiт, вiдчуваючи, що його пiдхопила могутня хвиля кохання, порив радостi, гордостi й жаги. Знову переконався, що життя його неможливе без цiеi iстоти, яку вiн стискае в палких, могутнiх i довгих обiймах.

Нiна нiжно визволилася з його рук, тихенько засмiявшись.

– Ти перекинеш човна, Дейне, – прошепотiла вона.

Вiн з хвилину палко дивився iй ув очi, а тодi, зiтхнувши, вiдпустив ii i лiг на днi каюка, поклавши голову iй на колiна, й, дивлячись угору, закинув назад руки, оповивши ними стан дiвчини. Вона схилилася над ним, струсонувши головою, й довгi пасма ii чорного волосся закрили обличчя обом.

Так вони пливли течiею. Вiн говорив з грубим красномовством дикоi натури, що цiлком оддаеться могутньому почуттю жаги; вона, низько схилившись над ним, слухала гомiн його слiв, солодший для неi над саме життя. Для них обох не iснувало нiчого поза тендiтним iхнiм човником, тут був iхнiй власний свiт, сповнений потужного всеосяжного iхнього кохання.