Мауглі = Mowgli

Вiддайте його менi, iнакше я завжди полюватиму тут, а вам i кiстки не залишу. Оце людське порiддя, i я ненавиджу його всiм серцем!

І бiльше половини вовкiв завили:

– Людина! Людина! Нащо нам людина? Хай iде геть, до своiх!

– І збурить проти нас людей по всiх селах? – ревнув Шер-Хан. – Нi, вiддайте його менi! Вiн людина, i нiхто з нас не може витримати його погляду.

Акела знов пiдвiв голову i мовив:

– Вiн iв разом з нами. Вiн спав разом iз нами. Вiн заганяв для нас здобич. Вiн жодного разу не порушив Закон Джунглiв.

– І це ще не все. Коли його приймали до Зграi, я вiддала за нього буйвола. Може, буйвiл – це дрiбниця, за яку не варто битись, але честь Багiри того варта, – промурчала Багiра тихо й спокiйно.

– Буйвiл, вiдданий десять рокiв тому! – завила Зграя. – Що нам до кiсток, якi уже давно зотлiли!

– Або чи до того, щоб тримати свою обiцянку? – мовила Багiра, i ii бiлi зуби зблиснули. – Авжеж, недаремно ви називаетеся Вiльним Народом!

– Жодна людська дитина не може жити з Народом Джунглiв! – заревiв Шер-Хан.

 – Вiддайте його менi!

– Вiн ваш брат, хоч i не по кровi, – повiв далi Акела, – а ви хочете вбити його тут! Мабуть-таки, я зажився на свiтi! Дехто з вас полюе на домашню худобу, iншi, я чував, слiдом за Шер-Ханом нишпорять вночi по селах i крадуть людських дiтей. Отож я знаю, що ви боягузи, i звертаюсь зараз до боягузiв. Я скоро помру, i мое життя нiчого не варте, а то б я вiддав його за людську дитину.

Та заради честi Зграi, про яку ви встигли забути без ватажка, я даю вам слово, що не кинусь на жодного з вас, коли прийде моя остання година – якщо ви дозволите людськiй дитинi пiти до своiх. Я помру без бою. Це збереже для Зграi щонайменше три життя. Бiльше я нiчого не можу вдiяти, та якщо хочете, врятую вас вiд ганьби – вбити брата, який нiчим не завинив, брата, якого прийняли до Зграi за Законом Джунглiв.

– Вiн людина!.. Людина!.. Людина!.. – завили вовки.

І бiльше половини стали на бiк Шер-Хана, який нетерпляче бив землю хвостом.

– Тепер усе залежить вiд тебе, – сказала Багiра Мауглi. – Нам лишаеться тiльки стати до бою.

Мауглi випростався на весь зрiст, тримаючи в руках горщик. Потiм вiн потягся i позiхнув на збiговисько Ради, хоч душа його палала вiд гнiву та обурення – адже вовки, за своiм потаемним звичаем, нiколи не виказували Мауглi своеi ненавистi.

– Гей, ви! – закричав вiн.