Українська модерна проза

Без свiтла, звуку, почувань, летiла в якiсь безконечнi омертвiлоi скуки простори, де кожде, не будучи смертю, замирае життя.

ВІДЦВІТАЄ

До легкого прозорого серпанку прикладала напiврозцвiлу рожу.

Глянула в дзеркало i блиск вдоволення вiдбився на ii чудовiм лицi…

Гарна рожа i вона, то одно, то одна краса....

Чудова! Душею i серцем пожадана! Очi, як бриллянти, губи, як два рожевi листки. А який прегарний, як у лiлii, стан! Погляд тоi жiнки – то щастя, рай, жити при нiй – то небо, шумiло довкола неi, а серця бились частiше, очi горiли полум’ям…

Аж ось один з приклонникiв ii краси здобув ii серце…

Краса ii ще бiльше розцвiла, а притулена до неi дитинка придавала iй ще бiльше чарiв, як пупляшок цвiту рожi.

Шепiт подиву i обожання ii краси були для неi сонцем життя, й вона цвiла своею прегарною красою, а чудовий пупляшок був немов мiнiятюрною вiдбиткою тоi краси…

Щось порушилось в повiтрi. Шепотiння подиву i оболоння здавалось шемранням ручая.

Зiтхнула глибоко!

Раз, коли ледве що кинуло ясним блиском дня, задрижав один листочок ii пишноi корони й грубою краплею роси упав на землю.

Пупляшок всмiхався солодко, купався в кришталевiм блиску роси, обвивався золотими нитками сонця i вслухався в протяглий шум, що зростав щораз голоснiше, сильно, потужно.

Чудова рожа схиляла щораз нижче пишну голову, i вслухалась в отой шум, а збiлiлi ii листки щораз сильнiше дрижали, вiдривалися i опадали… поволi… рясно… боляче…

ХМАРНИЦЯ

Сонце горiло на розпаленiй мертвiй блакитi. Із самого ранку воно вже розпалало, а чим бiльше iшло до полудня, тим бiльше розпiкалося i горiло палючим золотим вогнем. Парнота та спека заливала усi кути землi: блакить, як розпечена у гутi шкля-на баня, вкривала з усiх бокiв землю i придушувала тяжке, розпалене, непорушне повiтря.

Збiже, мов золоте море, завмерло у тихiм хвильованю, червонi маки у тяжкiй задумi поспускали головки, а синi блавати дивилися тихо i лячно широко створеною зiницею.

Гори вкривалися мраками, як би ховалися перед чимсь страшним, що висить у повiтрi.

Сонне, заросле осетом озеро тихо млiло i розслабало. Ластiвкам опадали крила, а крикливим чайкам завмирав голос у гортанках.