Українська модерна проза

А я кажу тобi: орел, яким ти милувався в пориваннi, лиш тим i нижче тебе, що йому, будуючи свое життя, добробут свiй, неминучу треба руйнувати матерiю, що мае певну форму й що одушевлена життям, нищити собi подiбних, тобi ж сього не треба або бодай не в такiм обсязi та й не вiдносно себе подiбних…

Боротись – не значить руйнувати, а значить будувати; от здорове розумiння боротьби… Але ти казатимеш, що не може буть будiвлi без руйнування; тодi я виправдую тебе; але коли тобi бiльш до вподоби процес руйнування, нiж космос, як наслiдок твого будування, то ти – нещасний хворий, син свого скалiченого недужого часу!.

.

Але ти страждаючий, бо ти страдно шукав правди й занедужав, «обремененним» став еси, то прийди до мене страждаючий та обремененний, i я успокою тебе!..

– Геть!.. Тiкай вiд мене, геть же, геть!!! – несамовито скрикнув мисленник i кинувся на того чоловiка в хiтонi з стисненими кулаками, але його загонистiсть згубила його: вiн не втримався рiвноваги, посковзнувшись, та й, упавши з високостi, розбився…

А чоловiк у хiтонi, як хмаринка, розпливався в повiтрi, але можна було ще примiтити, що голова його нижче впала на груди, терни глибше впились у чоло, по нiм потекла кров сильнiше та буйнiше, потекла по лицi i, змiшуючись з буйними сльозами, що виплинули з його очей, капала на бiлий хiтон, спадала й униз та падала краплинами на труп розбитого й непорушно лежачого в долинi палкого мисленника, що шукав правди в орлинiм правi…

    1904 року 2 лютого

СТРАШНА ПОМИЛКА

Психологiчний нарис

Антiн Корденко вернувся додому о першiй годинi дня задоволений, як поет по скiнченнi свого твору, який, на його думку, випав зовсiм добре.

Вiн увiйшов у свою кiмнату, став проти бюро, що стояло перед вiкном. На долiвцi, на стiнках, особливо на бюро, взагалi на всiй кiмнатi сяяв вiдблиск сонячного дня, в якому переливалась i буяла радiсть весни, молодоi, повноi творчих сил, – i було ясно, весело, без плям, як i в душi Корденка.

Вiн усмiхнувся.

Могутне чоло його з трохи навислими над ним пасмами не дуже довгого волосся, що шапкою облягало його здорову, правильноi конструкцii голову, було чисте вiд зморщок; товстий нiс та витисле, немов пiдкреслююче все лице, пiдборiддя, осяянi сiрими, ясними, розумними й смiливими очима, взагалi надавали рiзко означеним, енергiйним рисам його обличчя якогось твердого, впевненого виразу, повного рiшучостi.