Орлеанська діва

Вiн коле, рiже, голови стина, —

I враз туди пробився, де завзято

Криваве Жанна вiдбувае свято.

Як два потоки, линучи в полях

З високих гiр пiд буряну годину,

Зiллються, хлiборобовi на страх,

В одну рiку – i всю поймуть долину, —

Так Жанна вдвох iз Дюнуа буйним

На бриттiв махом кинулись одним.

Вони так палко сiкли та рубали,

Так ворогiв неутомленно гнали,

Аж опинились, де й самi не знали.

Нема британцiв, та й своiх нема, —

А вже навколо нiч стоiть нiма.

«За Францiю!» – гукнули без вiдмови —

І зупинились тихо край дiброви,

При мiсяцi шукаючи, куди

Ударитись, щоб не знайти бiди.

Шкода! Анi признаки, нi дороги,

А втома й голод мукою печуть…

Яка користь у бiса з перемог,

Коли немае де по нiй заснуть!

Так корабель без керми, без вiтрила

В руках Нептуна iграшка безсила.

Аж раптом пес, надбiгши з-за кущiв,

Надiю на рятунок iм явив;

Вiн зблизився, вiн гавкае, плигае,

Хвостом своiм привiтливо махае,

Вперед бiжить, вертаеться до них…

Коли б, здаеться, говорити мiг,

Сказав би так: «Не гайтеся, панове,

За мною iдьте.

Героi нашi зрозумiли вмить.

Що каже вiн, не вмiвши говорить,

I рушили поспiшно в путь-дорогу,

За Францiю шлючи молитву Богу

Та комплiменти правлячи гучнi

Одно одному за дiла страшнi.

Хоч мимохiть, залюблено i хтиво

Одважний рицар поглядав на Дiву,

Та вiдав: певна цяцьочка мала

Для Францii у неi зацвiла,

I хто зiрве дочасно квiт той любий,

Той рiдний край свiй доведе до згуби.

Шляхетний муж, вiн стримував жагу,

Отчизну згадуючи дорогу.

Проте, коли священному ословi,

Бiля коня ступаючи в дiбровi,

Спiткнутись трапилося, на бiду, —

Наш Дюнуа красуню молоду

Обняв за стан, щоб iй опору дати,

А дiвчина, бажавши, певне, спати,

Схилилася до нього, як мaла.

Тож близькiсть помiж них така зайшла,

Що, поки нашi подорожнi мчались,

Уста iх щохвилини зустрiчались,

Щоб говорити зблизька, не здаля,

Про рiдний край, вiйну та короля.

Розказують, принаднице Авроро

,

Що Карл Дванадцятий тебе до двору

Не зважився прийняти анiяк —

І рацiю суворий мав вояк,

Гроза для вiнценосцiв те кохання:

Було б з тобою затяжке змагання.