Білий Зуб = White Fang

Вiн понуро побрiв по спустошеному табору, обнюхуючи купи смiття та всякий мотлох. Вiн був би радий, коли б у нього полетiв камiнь, кинутий розлюченою жiнкою; був би щасливий, коли б важка рука Сивого Бобра гнiвно опустилася йому на спину; з охотою зустрiвся б iз самим Лiп-Лiпом i з усiею зграею полохливих гавкунiв.

Вiн прийшов на те мiсце, де недавно стояло житло Сивого Бобра, сiв на заднi лапи i задер до мiсяця морду. Горло йому болiсно стислося, паща розкрилася, i в одчайдушному криковi вилилась уся його самотнiсть i страх, журба за матiр'ю, усi минулi болiщi, незгоди й передчуття майбутнiх бiд i мук.

Це було протяжне вовче виття, голосне й жалiбне – перше справжне виття Бiлого Зуба.

Свiтанок розвiяв його страхи, але нагнав ще бiльшу тугу. Сидячи на голiй землi, яка так недавно була густо заселена, вiн почував себе зовсiм самотнiм. Недовго думаючи, вiн завернув у лiс i побiгуздовж рiчки вниз за водою. Вiн бiг цiлий день. Нi разу не сiв вiдпочити. Неначе для того й на свiт народився, щоб весь час бiгти.

Його залiзне тiло не знало втоми; а коли вона нарештi прийшла, то спадкова безмiрна терплячiсть надала йому свiжих сил i понесла його тiло вперед.

Там, де рiчка вливалася в урвистi береги, вiн обминав iх, видираючись на високi гори. Маленькi рiчки й потоки, що впадали в Мекензi, перепливав або переходив убрiд. Часто йому доводилося бiгти по ще тоненькiй льодовiй корi, вiн не раз провалювався й боровся за життя з холодною бистриною i весь час шукав стежки людей, якi вели б вiд рiчки в глиб краiни.

Серед звiрiв своеi породи Бiлий Зуб вирiзнявся неабияким розвитком, i все ж кругозiр його був не такий широкий, щоб охопити й другий берег Мекензi. Вiн i гадки не мав, що люди могли опинитися по той бiк рiчки. Коли б ця пригода трапилася з ним пiзнiше, коли вiн постаршав i набрався досвiду, бiльше поблукав по свiту й ближче познайомився з рiзними рiчками й слiдами, може, це й спало б йому на думку. Але такоi сили розуму вiн мав дiйти тiльки згодом.

Поки що ж вiн слiпо бiг уперед, тримаючись лише одного берега рiчки.

Вiн бiг цiлу нiч, долаючи в темрявi всiлякi перешкоди. Вони його затримували, але страху не наганяли. Опiвднi наступного дня, коли вiн промчав без спочинку тридцять годин, навiть його залiзне тiло стомилося. Тiльки завзяття поривало його далi. Вiн уже сорок годин нiчого не iв i ослаб з голоду. Часте поринання в крижану воду теж далося взнаки. Його розкiшна шуба була геть заболочена. Широкi лапи були розбитi й подряпанi до кровi.