Шенгенська історія. Литовський роман

Велика бiла тумбочка iз однiею полицею праворуч вiд лiжка була заповнена книжками та iграми.

Андрюс витягнув шашки, пiдкотив до лiжка легкий столик на колiщатках, розставив шашки на дошцi.

– Ти бiлими, – сказав гiсть.

– Нi, ти – бiлими, ти ж бiлий. А я – чорними.

– Тодi я ходжу, – кивнув Андрюс, розгорнув дошку й опустив погляд на свою шашкову армiю.

– Нi, мiй хiд перший! – iз ноткою впертостi, немов iз ним хтось сперечався, заявив Поль.

– Гаразд, тодi сьогоднi чорнi ходять першими! Ходи!

– Зроби хiд за мене.

Пiдсунь уперед ось ту, першу з правого краю.

Андрюс посунув чорну шашку. Потiм пiшов своею бiлою iй назустрiч i звiв погляд на Поля.

– Я ходжу тiею ж шашкою вперед, – упевнено заявив хлопчик.

Андрюс знову зробив хiд за Поля.

Хлопчик задумався, уважно дивлячись на дошку.

– Ну походи за мене ще раз, так, аби я виграв! – попросив вiн.

Андрюс зняв клоунський носик i почухав кiнчик свого власного носа.

– Ну, знаеш, – сказав вiн, – шашки – не така серйозна гра, щоб грати до перемоги!

– Тодi здавайся!

– Здаюсь, – погодився клоун.

 – Ще одну партiю?

Поль похитав головою.

– Нi, руки болять.

Андрюс мало не засмiявся.

– Чого вони у тебе болять, якщо я за тебе весь час ходив? – Вiн подивився на руки Поля, але не побачив iх. Плечi та руки хлопчика приховував картатий зелено-коричневий плед.

– Якщо хочеш – можеш поглянути, – сказав хлопчик i опустив погляд на горiшнiй край пледа.

Андрюс акуратно пiдняв його. Синя фланелева пiжамна сорочка Поля була прикрашена повторюваними зображеннями героiв книжки Сент-Екзюперi «Маленький принц».

На обох руках, зiгнутих у лiктях, що лежали долонями на животi, виблискували металевi конструкцii-тубуси, водночас вони немов захищали захованi усерединi руки та фiксували iхне положення. Тiльки долонi, що лежали на животi, були вiльнi вiд металевих кiлець.

– Перелом? – зi спiвчуттям уточнив Андрюс.

– Я ж тобi казав, – Поль подивився на вiдвiдувача, як на нетямущого. – У мене кiсточки болять.

Хвороба така. Легко ламаються… А цi штучки, це як брекети для зубiв. Коли все буде гаразд, iх знiмуть!

У палату зайшла мулатка-медсестра. Звернулася французькою до Андрюса. Той перевiв запитальний погляд на Поля.

– Мене зараз на пiвгодини заберуть, зачекаеш? – чи то переклав сказане медсестрою, чи вiд себе попросив Поль.

– А як ти хочеш?

– Зачекай! Я ж тобi винен.

Андрюс вiдкотив столик iз незакiнченою партiею в шашки до вiльного лiжка.