Енеїда

Тi задивились на згубний дарунок дiви Мiнерви;

Велич коня iх дивуе; i перший Тiмет закликае

В замок його затягнуть, серед мурiв поставить.

Були це Хитрощi в нього чи доля така вже троянська, не знати.

35 Капiй, проте, й також тi, в чиiх головах розум був кращий,

Дар цей пiдступний данайський, цю засiдку вкинути радять

В море, або пiдложити вогонь, або черево свердлом

Вглиб провертiть, перевiрить, що крие той сховок таемний:

Так подiлилась непевна юрба на два табори рiзнi.

40 Перший тут перед всiма у натовпi люду численнiм

Лаокоон, розпалившись, збiгае з високого замку

Й здалека кличе: «Нещаснi, яке безголiв'я велике

В вас, громадяни? Ви вiрите, може, що ворог вiд'iхав?

Може, в данайцiв без зради дари? Чи Уллiс вам не знаний?

45 Таж в деревищi або заховались пiдступнi ахейцi,

Замкненi в ньому, або ця споруда на нашу твердиню

Зроблена, щоб заглядала в доми i зверху на мiсто

Впала, чи iнший тут пiдступ; ох, тевкри, не вiрте коневi.

Як там не буде: данайцiв боюсь i з дарами прибулих».

50 Так вiн промовив i в розмаху сильнiм свiй спис величезний

В бiк, у закруглене скрiпами черево тоi потвори

Вiн заганяе. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,

Гуркiт i стогiн луною вiдбились в порожнiй коморi.

От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум

55 Та розтрощити залiзом аргейську криiвку вказав нам,

Троя й ти, замку високий Прiама, донинi стояли б.

З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданiйськi

З криком гучним, щоб вiддати царевi; у нього на спинi

Зв'язанi руки; незнаний, вiн стрiчним вiддавсь добровiльно,

60 Щоб цього лиха накоiть i Трою ахейцям вiдкрити;

Був це бадьорий юнак i готов на одно i на друге:

Виконать задум пiдступний чи з певною смертю зустрiтись.

Молодь троянська, в бажаннi побачить його, звiдусюди

Навперегiн набiгае й на глум його хоче узяти.

65 Тож запримiть це лукавство данайцiв i з того, що вдiяв

З них тут один, – ти усiх iх пiзнай.

Бо як збентежено перед очима вiн став безборонний

І навкруги по фрiгiйськiй громадi повiв своiм зором,

Мовив: «О горе, яка ще земля i моря якi можуть

70 Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостаеться?

Бо й у данайцiв нiде менi мiсця нема, i дарданцi

Ворогом мають мене i кровi жадають моеi».

Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього

Стримали. Розповiсти велимо, iз якого вiн роду,

75 Що нам принiс i на чiм покладае вiн, бранець, надiю.