Енеїда

Серед безладдя шлемо Еврiпiла спитати оракул

115 Феба; вiн слово сумне принiс нам iз храму святого:

«Кров'ю i дiвчини смертю вiтри ви вблагали,[33 - При вирушеннi в Трою грекiв затримала буря в Авлiдi; щоб мати благополучне плавання, за провiщанням оракула, вони принесли в жертву дочку царя Агамемнона – Іфiгенiю (за мiфом, Артемiда замiнила Іфiгенiю ланню i взяла дiвчину в Таврiду).] данайцi,

Як узбереж Ілiону взялися дiстатись уперше,

То й повороту належить вам кров'ю шукать i вiддати

В жертву життя арголiйське».

120 Cерцем стенувся увесь i дрож перейняв усi костi —

Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.

З шумом великим тодi iтакiець[34 - Ітакiець – Одiссей, правитель острова Ітаки.] Калхаса-пророка

Тягне в середину натовпу й силуе людям вiдкрити,

Що означае богiв вiщування. Мене не один вже

125 Попереджав про злий пiдступ митця-лиходiя,[35 - Митець-лиходiй – той же Одiссей-Улiсс.] майбутне

Мовчки мое прочував.

Вiн кого-небудь назвать i на смерть його цим передати.

Ледве з бiдою його спонукав iтакiець великим

гвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.

130 Всi, як один, притакнули й погодились легко на тому,

Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого

Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,

Пiдготовлялись обряди, мука готувалась солона,[36 - Стародавнi греки i римляни посипали голови жертовних тварин перед тим, як зарiзати, мукою, грубо меленою i змiшаною з сiллю, та прикрашували iх стрiчками.

Квiтли на скронях стрiчки. Та я втiк, признаюся, вiд смертi,

135 Пута порвав i в багнистому озерi нiч пересидiв

Мiж комишами, аж поки, вiтрила напнувши, вiдплинуть.

В мене нема вже надii побачить стару батькiвщину

Й двое коханих дiтей, анi батька, якого люблю я;

Може, i iх покарають за втечу мою, щоб помститись, —

140 І надолужать провину мою iх нещасною смертю.

Тож на богiв я благаю тебе, на небесних, що правду

Знають, на вiрнiсть, як ще мiж людьми непорушена е десь:

Змилуйсь над лихом великим моiм i людину помилуй,

Ту, що тягар оцих злигоднiв мусить терпiти безвинно».

145 Зрушенi цими сльозами, даруем життя йому, стiльки

Вiн милосердя в нас будить. І перший Прiам в того мужа

Пута iз рук його зняти велить, попустити кайдани

Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених грекiв

Нинi забудь. Будеш наш.