Енеїда

Тiльки правду скажи менi щиру:

150 Нащо вони величезного цього коня збудували?

Хто будував? Чи обiтниця то, чи споруда вiйськова?»

Так запитав вiн. А той, в пеласгiйських лукавствах учений,

Звiльненi руки до неба пiднiсши: «Вас кличу за свiдкiв, —

Каже, – о вiчнi вогнi, вашу мiць непорушну, священнi

155 Вiвтарi й клятi ножi, вiд яких я утiк, i тi стьожки,

Що iх як жертва носив я, – вже вiльно менi потоптати

Грекiв священнi закони, мужiв iх ненавидiть, тайни

Всi, що iх свiтовi мають явити.

Рiдного краю мене вже не держать. Якби лише, Трое,

160 Вiрна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,

Так i мене врятувала, як правду скажу i вiддячусь.

Всю-бо надiю данайцi i вiру в вiйну розпочату

Завжди в Паллади заступництвi мали. Та з дня, як безбожний

Син Тiдея й зухвалий Улiсс, винахiдник злочинства,

165 Божий палладiй iз храму святого забрать завзялися,

Напад вчинивши i замку сторожу убивши, забрали

Образ святий i торкнулись руками кривавими стьожок

Дiви святоi, вiд тоi хвилини надii данайцiв

Враз похитнулись, й упавши, назад покотились.

170 Cила данайцiв, i серце богинi вiд них вiдвернулось.

Знаками ясно своiми дала це Трiтонiя знати;

Ледве поклали у таборi образ, iй очi вiдкрились,

Іскрами блиснули, тiло в солоному потi скупалось,

Тричi сама на долiвцi вона пiдвелася – о диво! —

175 Аж мiднокований спис i щит затремтiли у неi.

Їм провiщае Калхант, щоб морем тiкали; не може

Впасти Пергам вiд аргейськоi зброi, аж поки вiщання

В Аргосi знов не спитають та образ, який в кривобоких

Суднах везли, не повернуть.

180 Нинi поiхали з вiтром, то там вони зброю готують,

Ласки шукають в богiв i неждано, проiхавши морем,

Знову тут будуть, – Калхант ворожiння тi так викладае.

Статую цю за палладiй, зневажену божу святиню,

З волi його збудували, щоб змити нещасну провину.

185 Постать таку спорудить величезну

Калхант наказав iм, Бантини збивши дубовi, ii аж до неба пiднести,

Так, щоб крiзь брами ii й через мури мiськi не втягнути,

Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.

Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мiнервi, —

190 Cтрiне Прiамове царство й фрiгiйцiв руiна велика,

Хай же на нього самого вiдвернуть проклiн цей богове.

А як затягнуть до мiста цей дар вашi руки, вiйною

Азiя аж до Пелопових мурiв[37 - …до Пелопових мурiв… – до Аргосу i Мiкен на Пелопоннесi.