Енеїда

Це кара

Справдi заслужена, кажуть, за вчинений злочин спiткала

230 Лаокоона, що вiстрям пройняв ту священну споруду,

Вбив в ii спину свiй спис нечестивий. Кричать усi гучно,

Щоб ту споруду на мiсце призначене ввести й благати

Ласки богинi.

Мур розриваемо ми i мiську вiдчиняем твердиню.

235 Всi приступають до дiла, пiд ноги колеса пiдводять,

Линви мiцнi на шию силяють, i клята споруда,

Зброею плiдна, вступае у мури. А юнi дiвчата

Й хлопцi довкола спiвають iй гiмни, радiють, як можуть

Линви торкнутись.

240 В мiсто, в середину саму. Ох, краю ти мiй Ілiоне,

Божий приюте, у вiйнах прославленi мури дарданськi!

В брамi, на самiм порозi, разiв аж чотири спiткнулись,

В черевi брязнула зброя разiв аж чотири. Проте ми

Прагнем свого у безтямi, заслiпленi до божевiлля,

245 Й ту проклятущу потвору на замку своему вмiщаем.

Тут i Кассандра майбутне тодi з своiх уст вiщувала,

Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав iм, нiколи

Вiри не мали.

Всiм нам, ще й храми у мiстi прибрали у зелень святкову.

250 Небо тим часом кругом обернулось, i нiч здiйнялася

Із океану i пiтьмою землю покрила i небо,

Вкрила також мiрмiдонське лукавство; i тевкри на мурах

Змовкли, бо сон iм утомлене тiло зморив. Із Тенеда

Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готовi

255 Судна у них, у мовчаннi, крiзь приязну мiсячну тишу,

Їдуть до добре вiдомого iм узбережжя.

Блиснув вогонь на царському суднi. Сiнон, врятувавшись

З ласки неправоi долi, в цiй хвилi данайцiв, що в кiнськiм

Черевi досi ховались, виводить, iм нишком сосновi

260 Cхови одкривши, – вiдчинений кiнь iх на свiт випускае.

Жваво вождi з деревища порожнього першi вилазять:

Стенел з Тессандром, Улiсс лиховiсний – по спущенiй линвi,

Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант i ранiше

Інших – Махаон, за ним Менелай i сам майстер тiеi

265 Хитроi штуки – Епей; в мiсто, сном i вином оп'янiле,

Входять усi i, убивши сторожу, в вiдчиненi брами

Вiйсько впускають, загони, що в змовi були, об'еднавши.

Був саме час, коли в дар вiд богiв нам надiсланий перший

Сон огортае знеможений люд, милим гостем приходить,

270 В хвилi тiй Гектор приснився менi, засмучений дуже;

Плакав рясними сльозами, понесений возом, як з ним це

Сталось колись; обкипiлий весь чорною кров'ю, в пилюцi;

Ремiнь у ноги напухлi уп'явся.