Енеїда

Хто жах тоi ночi, загибелi й вбивства

Виразить може словами, слiзьми тi нещастя оплакать?

Падае в порох весь город старий, що стояв стiльки рокiв;

Всюди по вулицях всiх валяються трупи беззбройних,

365 Повно iх теж у домах i на божих священних порогах.

Та не самi лиш тевкрiйцi вину свою кров'ю змивають,

Часом вiдвага приходить в серця переможених, гинуть

І переможнi данайцi. Усюди розпука жахлива;

Всюди лиш жах один, образи смертi встають незлiченнi.

370 Перший з данайцiв попав Андрогей нам негадано

в руки Разом з загоном великим; вважав нас за дружнi фаланги

Вiн, не впiзнавши, й таким озиваеться приязним словом:

«Гей же, мужi, поспiшайте, чого це ви так забарились?

Іншi Пергам, що в пожарi горить, по шматочку розносять,

375 Ви ж тiльки зараз у бiй вирушаете з суден високих?»

Мовивши це i вiдповiдь мавши якусь невиразну,

Врештi таки зрозумiв, що у вир ворогiв вiн потрапив.

Весь охолонув i, скрикнувши, миттю назад вiн одскочив.

Так, наче десь у колючих кущах несподiвано ступить

380 Хтось на гадюку i раптом, злякавшись, тiкае вiд неi,

Люто-бо шию свою пiдняла вона темно-зелену, —

Глянувши, так затремтiв Андрогей i почав утiкати.

Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаем.

І незнайомих з мiсцевiстю й лютим охоплених жахом

385 Стелимо трупом, i спершу сприяе роботi цiй доля.

Успiхом цим запалившись, Кореб до своiх покликае:

«Друзi, де доля й ранiш нам дорогу рятунку вказала

Й де нам прихильнiсть являе, туди ми за нею ходiмо:

Нумо, щити замiняймо й данайськi вiзьмiмо вiдзнаки;

390 Пiдступ чи мужнiсть це буде, хто стане питать, коли

йдеться Про ворогiв? Самi зброю дадуть».

Із Андрогея шолом надiвае, i щит, що мав пишний

Герб, вiн бере собi, меч вiн аргiвський до боку чiпляе.

Те саме роблять Рiпей i Дiмант, i за ним уся молодь

395 Радо, i кожний з них зброiться в свiжу добичу.

Йдемо всi, Межи данайцiв вмiшавшись, та бог не пiшов наш за нами.

Темноi ночi цiеi, у сiчi зустрiвшись, багато

Билися ми, багато ахейцiв послали до Орка.

До кораблiв своiх, до узбережжя однi з них тiкають,

400 Іншi, в ганебнiм перестраху, знов у те черево кiнське

Лiзуть i криються там, у знайомiй уже iм утробi.

Гей, нi на що проти волi богiв нам не слiд сподiватись.