Енеїда

655 В бiй я, нещасний, знов кидаюсь, смертi одноi бажаю;

Що ж бо лишалось менi, яка мене доля чекала?

«Ти сподiвався, мiй батьку, що зважусь, тебе я лишивши,

Сам утiкати? Чи з батькiвських уст лихослiв'я це вийшло?

З мiста цього не лишити нiчого боги ухвалили,

660 Й це неминуче, а ти захотiв до загибелi Троi

Ще приеднати себе й своiх рiдних, – цiй долi вже навстiж

Дверi вiдчиненi. Скоро вже прийде у кровi Прiама

Скупаний Пiрр, що сина убив на очах його батька

Й потiм ще й батька убив при жертовнику.

665 Матiнко рiдна, мене вiд списiв i вогню врятувала, —

Щоб в своiм домi я ворога стрiв, коли син мiй Асканiй,

Батько й Креуза в кровi своiй власнiй купатися будуть?

Зброю, гей, зброю давайте, мужi, бо остання година

Б'е нам, побитим. Ідiм на данайцiв, до бою вертаймось,

670 Щоб без вiдомсти сьогоднi нiхто з нас в бою не загинув».

Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на лiву

Руку свiй щит, прикрiпляючи, й з дому виходжу.

Та жiнка Впала до нiг менi, тут, на порозi, й Іула малого

Батьковi вгору пiднявши, припала до мене i мовить:

675 «Йдеш ти на смерть, тож i нас iз собою бери, ми готовi.

Та якщо досвiд твiй каже, що в зброi ще е оборона,

Перше цей дiм захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,

Батько i та, що колись була жiнкою в тебе, лишиться?»

Так промовляла i всю наповнила жалем оселю.

680 Враз показалося явище дивне, що годi й сказати.

Просто у нас на руках, у батькiв, охоплених смутком,

Видимо знявся на самiм вершечку голiвки Іула

Вогник легесенький вгору, й почав нешкiдливо лизати

Кучерi хлопця м'якенькi, i гладити личко рожеве.

685 Ми тремтимо з переляку, й палаючi кучерi рвемо,

І намагаемось вогник святий погасити водою,

Батько ж Анхiс спрямовуе весело очi на зорi,

Руки здiймае до неба i слово таке промовляе:

«О всемогутнiй Юпiтере, чуеш ти нашi благання,

690 Зглянься ж на нас! Якщо гiдна щедрот твоiх наша

побожнiсть, Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».

Ледве це старець промовив, як раптом понiсся iзлiва

Гуркiт з небес громовий i крiзь пiтьму зоря пролетiла

Свiтлом слiпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.

695 Бачили ми, як вона, над покрiвлею дому майнувши,

В лiсi Ідайськiм далеко сховалася, свiй позначивши

Шлях променистий, i довго ще в небi палала та свiтла

Смуга, i сiркою довго усе навкруги димувало.