Енеїда

Тут ми зiбралися всi, лиш ii бракувало, – i сина,

745 І чоловiка вона обманула. На кого, безумний,

Не нарiкав я з людей i з богiв, i що жахливiше

Бачив я в знищенiм мiстi? Асканiя, батька Анхiса

Й Троi пенатiв на друзiв лишив я, в ярку заховавши.

Сам я до мiста вернувся, ясну свою зброю надiвши.

750 Ще раз я вирiшив спробувать щастя, i знов перебiгти

Через всю Трою, i голову знову пiддать небезпекам.

Отже, до мурiв найперше вертаюся, до потемнiлих

В брамi порогiв, з яких щойно вийшов, i тими ж слiдами

Йду я назад i в пiтьмi уважно очима шукаю.

755 Все доокола страшить i сама уже тиша лякае.

Потiм додому – а чи не туди, не туди повернулась, —

Знову iду. А данайцi напали й весь дiм зайняли вже;

Вiтром вогонь ненажерливий аж на покрiвлю заносить,

Полум'я вгору шугае, i жар досягае до неба.

760 Далi iду я й дивлюсь на оселю Прiама й на замок.

Тут, в опустiлих притворах притулку Юнони, на вартi

Стали вже вибранi Фенiкс й Улiсс лиховiсний – сторожать

Здобич.

Божi престоли з палаючих храмiв, iз золота чашi

765 Й одiж всiляку, з пожару здобуту. Кругом малi дiти

Й трепетнi iх матерi стоять тут iз страхом навколо

В довгих рядах.

Зважився навiть я голос у темрявi свiй подавати,

І залунав вiн по вулицях скрiзь, як iз жалем Креузу

770 Безперестанно i знову, i знову я кликав даремно.

Поки шукав я, ганявсь безконечно по цiлому мiсту,

Образ нещасний Креузи з'явився i тiнь ii власна

Перед моiми очима, ця бiльша, нiж та, яку знав я.

Я обiмлiв, стало дибом волосся, й заклякнув мiй голос.

775 Так тодi мовить вона, щоб журбу з мого серця здiйняти:

«Мiй чоловiче солодкий, чого завдаеш ти тяжкого

Серцевi болю? Це все не без волi богiв вiдбулося.

Звiдси не вiльно тобi вiдвести iз собою Креузу,

Владар найвищий Олiмпу на це не дозволить. Ізгоем

780 В землi далекi ти пiдеш, скородити будеш широке

Море, прибудеш в Гесперii землю, де котить лiдiйський

Тiбр поуз ниви багатих мужiв своi тихii води.

Щастя велике тебе там чекае: i царство, й дружина

Царського роду. Утри ж своi сльози по милiй Креузi.

785 Гордi оселi долопiв чи то мiрмiдонiв не буду

Я оглядати, нi грецьким жiнкам я не буду служити,

Я-бо дарданського роду, невiстка богинi Венери.

Мати велика богiв тут мене на землi цiй задержить.

Отже, прощай i любов збережи нашу спiльну до сина».